Рельєф. У межах Івано-Франківщини
Рельєф. У межах Івано-Франківщини є території з рівнинним і гірським рельєфом. Рівнини охоплюють 2/3 її території в північ¬но-східній частині. Решту площі займають гори Карпати. Межа гір чітко прослідковується по лінії Болехів — Долина — Перегінськ — Солотвино —Надвірна — Яблунів — Косів — Кути.
Територія в загальному плані знижується з північного заходу на південний схід. Найменші абсолютні висоти (140 м над рів¬нем моря) приурочені до заплави Дністра біля східного кордону області. Рівнини горбисті, густо порізані долинами річок, з абсо¬лютними висотами 300—400 м. В окремих місцях вони перевищу¬ють 400 і навіть 500 м.
Найвища точка Івано-Франківщини — в горах Карпатах, як¬раз на кордоні із Закарпаттям. Це одночасно і найвища вершина України — гора Говерла (2061 м). Розміщена вона в Чорногірському масиві, де вздовж хребта, що розділяє згадані області, є ще три вершини «двотисячниці» (Ребра — 2001 м, Піп Іван (Чорна Гора) – 2022 м і Бребенескул — 2037 м). Більша частина гір має висоти 1000—1500 м над рівнем моря.
Територія області лежить у межах двох великих тектонічних структур: південно-західної ок¬раїни Східно-Європейської платформи (Волино-Подільської плити) і Карпатської геосинкліналі. Остання в свою чергу сама має до¬сить складну будову. Перш за все, до її складу входить Передкарпатський крайовий прогин із специфічними Зовнішньою і Внутрішньою зонами, а також складчаста область Українських Карпат. У межах Івано-Франківщини більшість дослідників ви¬діляє у Карпатах Скибову (Зовнішню антиклінальну), (Чорно-гірську (Внутрішню антиклінальну), а також Сухівську, Рахівську і Мармароську зони.
Волино-Подільська плита являє собою схил Українського кристалічного щита, її кристалічний фундамент занурений під потужну товщу (до 3000 м) палеозойських і мезозойських від¬кладів, що мають нахил пластів усього 1—2 град. Палеозойські породи силуру й дивону, що відслоняються в долині Дністра від Устечка (Тернопільська область) до Городниці, представлені вапняками, сланцями, а молодші — червонобарвними пісковика¬ми. З мезозойських відкладів виходять на поверхню по Дністру юрські породи, але найбільшу товщу утворюють вапняки і мегре¬лі морського походження крейдового періоду. На піднятих ділян¬ках на мезозойських породах залягають морські відклади нео¬гену.
Передкарпатський крайовий прогин є частиною Карпатської альпійської геосинкліналі. Внутрішня зона вкрита потужною товщею (до 7000 м) відкладів крейдового, палеогенового і нео¬генового періодів. Як правило, всі вони морського походження, в окремих місцях зімнуті в пологі лінійні складки. Зовнішня зо¬на прогину відокремлена від попередньої (Внутрішньої) лінією розломів. Вона має платформену структуру з характерними купо-лоподібними складками і блоковою будовою, що спричинена тектонічними розломами і скидами. Товщина осадочних порід ся¬гає 3000 м. Обидві зони зверху вкриті неогеновими полосами, що складаються з пісковиків, конгломератів, глин, рідше мергелів і вапняків.
Власне карпатська Зовнішня антикліналь на Івано-Франківщині — це підвищення, ускладнене насувами, які утворю¬ють шість скиб типово карпатського простягання. Зокрема, перша Берегова скиба насунута на Внутрішню зону прогину на 20 км. В ядрах антикліналей кожної скиби виступають тверді по¬роди верхньокрейдового періоду, а крила їх складені менш стій¬кими палеогеновими відкладами.
На Скибову зону з південного заходу насунута Чорногірська з великими лускуватими структурами, утвореними породами крейдового періоду, які в окремих місцях перекриваються палео¬геновими.
Найпівденнішу частину області займає Мармароський крис¬талічний масив. Це єдиний район у Карпатах, де на поверхню виходять найдавніші метаморфічні утворення, покриті осадочним палеозойським та мезозойським чохлом.
Між Чорногірською і Мармароською зонами виділяють Рахівську та Сухівську, які відрізняються від першої складом та віком осадочних порід крейдового періоду мезозойської ери.
Вони покривають майже суцільнім шаром усю територію області. Найменша потужність їх у Кар¬патах, де в окремих місцях на вершинах вони взагалі відсутні. В міжгірських долинах, а також у Передкарпатті і на Поділлі по¬тужність порід четвертинного періоду сягає 10—15 м і навіть місцями до 30 м. Вони різноманітні за походженням, хоч переважають алювіальні, делювіальні і водно-льодникові.
Загальна характеристика. Достатнє, а в гірських районах над¬мірне зволоження території області, значне розчленування ре¬льєфу визначили утворення в її межах густої річкової сітки. Озер і боліт дуже мало і, як правило, вони невеликі. Більшість річок області належить до малих, тобто завдовжки від 10 до 100 км. Таких річок нараховують 152, а довших, ніж 100 км — тільки 5.