Життєвий і творчий шлях Степана Пушика

Файно спиться,

Файним людям

Файне сниться...

Нині це відома пісня, а спочатку звучала зі сцени, як вірш. Тепер і на весіллях читають.Записи обрядів С. Пушика переходили з рук у руки, їх копіювали інші. Згодом кілька разів він записував вікторівське весілля, бо й сам не раз ходив за дружбу й боярина, одружувався. Тільки в галицьких селах зберігся Дівич-вечір з селеменами, коли виплітають вінки з барвінку і з червоними яблуками та прибивають їх до стелі, а колись до сволка, який називався селеменом. Зафіксував багато ладканок, коломийок, танцювальних пісень, віншуванок.

Письменником було зініційоване видання книжки пісень про кохання: “Сміються, плачуть солов’ї” (Київ: Молодь. – 1990), до якої включив і власні записи ліричних пісень.

Поява в часописі “Жовтень” (1976, № 8) есеїстичної повісті “Перо Золотого птаха” ознаменувало появу нової течії в українській літературі. У добу брежнєвсько-сусловської реакції, коли маланчукізм в Україні вів боротьбу з історизмом у літературі, цей “фольклорний” метод знайшов гідних послідовників. Інакше його реалізували В. Скуратівський, Ф. Зубанич, Б. Басистюк, П. Мовчан, інші автори. Повість витримала кілька перевидань (1978, 1979, 1982, 1989), як і роман з народних вуст (такого жанру раніше не було в нашій літературі) “Страж-гора” (1979, 1981, 1985, 1989). Ці твори разом з книгами оповідань та повістей “Ключ-зілля”, “Дараби пливуть у легенду” зацікавили і московських видавців, і вони вийшли у видавництві “Советский писатель”. Був перекладений і роман “Галицька брама”. За книгу вибраних творів “Страж-гора” і роман“Галицька брама” Степану Пушику присуджено Національну (тоді Державну) премію імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури.

Нелегкі долі носіїв фольклору, живі й небуденні характери великих “малих людей” постають з книжок оповідань та повістей “Ватра на Чорній горі” (2001) та “Славетний предок Кобзаря” (2001). До останньої книжки увійшли мініатюри “Повісті теперішнього часу”.

З “Повістей” читач дізнається, як була знайдена найдавніша назва коломийок – зозулиці. Ще більше відкриттів постає з дослідження “Криваве весілля на Каялі” – про “темні” місця в “Слові о полку Ігоревім”. “Слово о полку Ігоревім і слов’янська міфологія” – тема кандидатської дисертації Пушика-науковця. Він перший запропонував вважати князя Володимира Ярославича Галицького, сина Осмомисла, брата Ярославни, автором цього твору і “Моління Даниїла Заточеника” (але не Заточника), з Боголюбова адресоване Ярославу Володимировичу, тобто Осмомислові. Його писав син до батька, син-ізгой. Тепер це відкриття належно поціноване в п’ятитомній “Энциклопедии «Слова о полку Игореве», що видана в Санкт-Петербурзі (1995. – Т. 4. – С. 193–194), як і те, що відкрито міфоструктуру твору, що галиці – не галки, а худоба, земноводні, комашня (Не кидай палиці на чужі галиці, бо в свої попадеш), що Бус – не антський князь, але Бог, що нагадує слов’янського Шіву й Бахуса, з яким пов’язаний наш лелека-бусел, що не готські діви співають на березі моря хана Шарука, а Русалки – Красні Діви, над якими панує змія Готиця, співають мореві, прославляють язичницькі часи бога Буса, леліючи мсту дракона Шарканя, який і нині живе у фольклорі Карпат; що не слід додавати “е” замість м’якого знака, бо ж “Боян Боръчь”, але не “бо рече”, що не Овлур, а “О! Влур свиснув”; що “сморци” – не смерчі, але “смерки”, бо ж смерчів уночі не буває, що Троянь не римський імператор і не бог слов’янський, але син Ярослава Мудрого; Ізяслав, Святослав, Всеволод, що в оригіналі були не “віки трояні”, а “січі трояні”; що на сьомій січі був ув’язаний Всеволод-князь, а земля трояні – Київське, Чернігівське й Переяславське князівства; що “крисаня” – дівчина, але не змія і не сани, що її уві сні ніс зі шлюбу до моря князь Святослав; що “не пособіє” – “не по собі є”, що окремі рядки не на місці”. Від праці про “Слово о полку...” літератор перейшов до написання “Бусової книги”.

В 1986 році, коли ще нищились пам’ятки культури й історії, у тижневику “Україна” письменник започаткував дискусію статтею “Пам’ять совісті”, що мала всесвітній резонанс. Як наслідок – звільнення з роботи, постійні переслідування, “профілактики” і т. п.

Письменник брав участь у створенні телефільму до 800-річчя “Слова о полку Ігоревім” під назвою “Там, де росла Ярославна”, багатьох телепередач: “Таланти твої, Україно”, “Вечори на Високому замку”, “Від першої особи”, багатьох авторських радіопрограм тощо. Він учасник багатьох конференцій в Україні, Франції, Польщі, фестивалів у Словаччині, Гуцульських, Бойківських, Лемківських фестин, член редколегії часописів, збірників і т. д.