Родовід українського краєзнавства, його давні традиції. Фундатори національного краєзнавства
Головою "Просвіти" став професор академічної гімназії Ана-оль Вахнянин. Основою організаційного розвитку і діяльності"Просвіти" стали його філії і читальні. Перша з них виникла у 1875 р. у с Бортники біля Ходорова. Мережа читалень згодом поширилася не лише на всю Галичину, але й, з початком XX ст., на Наддніпрянщину, Буковину, Закарпаття та інші реґіони України в її етнічних межах (включаючи Підляшшя, Холмщи-ну й інші краї).
Читальні "Просвіти" були не тільки бібліотеками чи приміщеннями, де проводилися курси, вишколи, відбувалися лекції, вечорниці, вистави та інші культурно-освітні заходи, але мали ще й свої крамниці, позичкові та ощадні каси, громадські сховища, утворювали рільничо-господарські спілки та кооперативи.
З "Просвіти" вийшли згодом багато різних наукових, політичних, економічних, освітніх, громадських організацій та установ: "Рідна школа", "Сільський господар", "Союз українок", "Товариство українських лікарів", "Зоря", "Сурма", "Пласт" тощо. У 1873 р. було засноване "Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка", яке друкувало наукову літературу, найбільше про українську історію і письменство.
У 1894 р. професором історії Львівського університету став великий український історик, визначний діяч української науки, політичний і громадський діяч Михайло Грушевський (1866-1934 рр.) - майбутній перший президент незалежної України. Він став головою НТШ. М. Грушевський та І. Франко створили у Львові Всеукраїнський культурний центр та заснували "Літературно-науковий вісник", який згуртував кращі літературні сили Галичини.
Головою НТШ М. Грушевський був з 1807 р. по 1914 р. Упродовж цього часу він створив у Львові наукову школу істориків України (зокрема, серед найвидатніших учнів М. Грушевсько-го слід назвати С. Томашівського, О. Терлецького, М. Кордубу, І. Крип'якевича, В. Герасимчука, І. Дисиджору, І. Кравецького та ін.).
М. Грушевський реорганізував НТШ у справжню українську академію наук: створив фонди, бібліотеки, музеї, об'єднав майже всіх провідних східно- і західноукраїнських учених, літераторів, педагогів. Титанічна діяльність НТШ донині залишається недостатньо вивченою і належним чином оціненою. А це - серія видань під назвою "Українсько-руський архів", 38 томів "Етнографічного збірника", 20 томів "Матеріалів до української етнології", періодичні видання "Життє і слово", "Історичний вісник", "Літературні вісті", "Молодий українець", "Наше минуле", "Наша культура", "Читальня", "Український історик" та ін.; бібліографічні видання, серії книг "Руська писемність", "Просвітні листи", "Господарська бібліотека", "Загальна бібліотека", "Народна бібліотека", "Історична бібліотека", "Науково-популярна бібліотека" тощо; рекламні та книготорговельні каталоги.
М. Грушевський був одним з організаторів Української Видавничої Спілки (1899 р.) і Товариства Прихильників української науки, літератури і штуки (1904 p.), організував публічні університетські курси у Львові. У 1898 р. вийшов перший том його монументальної праці "Історія України-Руси", доведеної в подальшому до 9-ти томів, що вийшли друком у Львові та Києві в 1889-1937 рр., видав "Ілюстровану історію України" (1904 p.), "Історію української літератури" в 5-ти томах. Загальне число опублікованих праць М. Грушевського перевищує 1800.
У 1864 р. у Львові було створено Український драматичний театр, де ставилися п'єси українських авторів. На його сцені виступали прославлені артисти Соломія Крушельницька, Лесь Курбас, Олександр Мишуга та ін.
Велике значення у громадському житті населення Галичини відіграв журнал "Життє і слово" (1894-1897 pp.), редактором якого був видатний громадський діяч, науковець, філософ, етнограф, публіцист Іван Франко. Саме І. Франко був засновником у 1883 р. гуртка "Етнографічно-статистичного", що фактично виконував функції краєзнавчого товариства.
І. Франко був співорганізатором багатьох студентських мандрівок: мандрував гірськими верхами та селами Бойківщини, Гуцульщини, був одним із засновників бібліографії Галицької краєзнавчої літератури. Результатом постійних мандрівок письменника у Карпати були не тільки численні публікації фольклорних та етнографічних матеріалів, а й численні дослідження Цих матеріалів. У свою чергу, знання історії й побуту населення Карпат і Підкарпаття надихали І. Франка на створення багатьох поезій, повістей, оповідань: "Петрії і Довбущуки", "Захар Беркут", "Перехресні стежки" та ін. Його перу належать понад 100 науково-краєзнавчих праць, у тому числі "Найновіші напрями в народознавстві", "Галицьке краєзнавство", "Із наукових експедицій по краю", кореспонденція в газеті "Діло" тощо.Видатний мандрівник-краєзнавець І. Франко був також не-перевершеним організатором науково-пізнавальних подорожей та експедицій. Улітку 1884 р. він став ініціатором мандрівки української студентської молоді в Карпати, що набула значення широко запланованої національно-просвітницької й політичної акції. У програму входило не тільки знайомство з історичними пам'ятками, життям народу, а й виступи з доповідями, концертами, дискусії тощо. Мандрівка започаткувала добру традицію щорічних культурно-просвітницьких подорожей української студентської молоді Галичиною.