Утворення та діяльність Всеукраїнської спілки краєзнавців

За роки незалежності України справжніми науково-методичними краєзнавчими центрами стали: Музей народної архітектури та побуту України, Чернігівський музей імені В. Тар-новського, Дніпропетровський музей імені Д. Яворницького, Львівські історичні музеї, Полтавський та Черкаський обласні краєзнавчі музеї.Всеукраїнська спілка краєзнавців зініціювала новий напрям краєзнавчих студій - дослідження проблем церковної історії та культури в контексті краєзнавчої роботи в Україні.

Значними напрямами роботи ВСК є також літературне та культурно-мистецьке краєзнавство. Спілка, зокрема, виступила одним із співініціаторів Державної програми "Повернуті імена". Повернення творчої спадщини, збирання і видання творів, біографічних документів, влаштування меморіальних музеїв і кімнат, встановлення пам'ятних знаків, записи спогадів з вуст живих сучасників про письменників та їхню творчість - ось далеко не повний перелік добрих справ у цій царині краєзнавства, який постійно поповнює національну духовну скарбницю України.

Одним з важливих завдань Спілки краєзнавців на сучасному етапі її розвитку є дослідження особливостей (у тому числі рекреаційно-туристичних) кожного реґіону, виявлення, облік та збереження не лише культурних, але й пам'яток природи, природних ресурсів краю, організація національних парків і біосферних заповідників, охорона унікальних ландшафтів, рідкісних та зникаючих видів рослин та тварин, створення національної екомережі з метою збереження ландшафтного й біотичного різноманіття держави. У зв'язку з цим важливим напрямом діяльності Спілки є подальший розвиток географічного та туристичного краєзнавства (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Основні завдання національного краєзнавства на сучасному етапі розвитку

Всеукраїнська спілка краєзнавців координує діяльність і проводить спільну роботу в тісній співдружності з Українським географічним товариством (УГТ) та його осередками в областях.

У вересні 1992 р. у Рівному відбулася Установча конференція незалежного Українського географічного товариства. У ці ж дні в Рівному працювала перша Всеукраїнська науково-теоретична конференція, на якій розглядалися стан і проблеми розвитку географічного краєзнавства в державі. Значну увагу розвитку краєзнавчої тематики було приділено на 2-8 з'їздах УГТ.

У наш час Українське географічне товариство та його осередки в усіх областях і АР Крим виступають головним координаційно-науковим "двигуном" географічного краєзнавства в Україні. Під їхньою егідою проводяться конференції, симпозіуми, семінари, круглі столи, читаються лекції, видаються збірники тез, матеріалів, наукових праць, науково-популярна література, посібники з географії рідного краю.

Базовою установою УГТ є Інститут географії НАН України, створений у 1991 р. (очолює член-кореспондент НАН України Л. Руденко). Плідно працюють відділи УГТ у Києві, Харкові, Львові, Чернівцях, Одесі, Сімферополі, Луцьку, де діють потужні університетські центри з географічними факультетами, та в містах, де є природничо-географічні факультети в педагогічних інститутах (Вінниця, Суми, Луганськ, Тернопіль тощо).

У 1953-1970 рр. у Києві видавався методичний збірник "Краєзнавство в школі".

Велику роль у становленні географічного краєзнавства в Україні на сучасному етапі відіграє тижневик "Географія. Краєзнавство. Туризм". Заснований у 1996 р. спільно з Асоціацією вчителів України, цей часопис нині є науково-популярним і організаційно-методичним флагманом краєзнавчого руху в Україні.

Розбудова української державності зумовила позитивні зміни у змісті географічної та історичної освіти в загальноосвітній та вищій школах. З 1992/93 н. р. в 5-му класі загальноосвітніх шкіл України вперше почав викладатися новий курс "Рідний край", яким передбачається здійснити логічний перехід від природознавства до систематичного курсу географії. Поглиблене вивчення "малої батьківщини" триватиме у 8-х і 9-х класах, де поряд із цілісним формуванням в учнів географічного образу України як суверенної держави, по кожній темі органічно вивчається матеріал з географії своєї території (області, району, міста, села). Нові методичні засади спонукали до нового методичного переосмислення структури навчального краєзнавчого матеріалу. На регіональних, обласних і районних рівнях в Україні з 1990-х pp. почали видаватися посібники і підручники з географії рідного краю, побудовані на краєзнавчому матеріалі (наприклад, "Географія Житомирської області", "Атлас. Житомирська область").