Природні краєзнавчо-туристичні ресурси України
Для формування екологічного світогляду недостатньо лише знань, набутих за підручником чи отриманих із джерел масової інформації. Необхідний тісний позитивний зв'язок знань з почуттями у процесі діяльності. Перебування на теренах природи, безпосереднє її вивчення і набування конкретних природничих знань у поєднанні з емоційним збудженням, пов'язаним з естетичною красою навколишніх ландшафтів, певною екстремальністю умов, дає змогу зробити якісно новий крок для досягнення цілей екологічного виховання. Власне цей аспект поєднання інтелектуальної та емоційної діяльності має вагоме значення у формуванні екологічної свідомості. Для підтвердження цього варто згадати уроки серед природи видатного педагога В. О. Сухомлинського.Безпосередній контакт з природою, конкретні наочні приклади взаємозв'язків природних комплексів і можливі їх трансформації внаслідок людської діяльності створюють передумови для засвоєння більш загальних екологічних знань глобального масштабу. Гасло екологів "мислити глобально, а діяти локально" повинен на початковій стадії пройти через узагальнення, абстрагування конкретних екологічних знань і переконань, набутих на основі власного досвіду, і бажано ще у шкільному віці.
Політична функція реалізується, основним чином, через міжнародний туризм. Знайомство з культурно-історичною спадщиною країни, безпосередній контакт із місцевим населенням, участь у традиційних народних обрядах часто є основою як для особистих товариських відносин, так і для тісного міжнародного співробітництва в галузях науки, культури та бізнесу.
Природоохоронна функція є як прямою, так і побічною. Вагомість цієї функції часто визначає пріоритетність ведення господарства на певних територіях. Рекреаційна діяльність, як і будь-яка інша форма природокористування, негативно впливає на природне середовище. Проте, слід урахувати той факт, що на певні рекреаційні території претендують й інші галузі господарства реґіону, які, відповідно, при розвитку рекреації обмежені як територіально, так і функціонально.
Окрім цього, рекреаційні території виконують важливу буферну роль при організації природно-заповідних територій (наприклад, національних природних парків). Збільшення територій абсолютного заповідання без рекреаційних зон практично призводитиме до їх зменшення - через незацікавленість місцевого населення в існуванні таких об'єктів, і може призвести до негативних наслідків - вирубування лісів, браконьєрства, не-дозволеного випасу худоби, винищення рідкісних лікарських рослин тощо. Заповідний режим, який без буферних зон важче контролюється, буде порушуватися, що реально означатиме зниження цінності природних об'єктів. Рекреаційні зони як стале джерело прибутків для місцевого населення відтягнуть на себе економічні проблеми природокористування при зацікавленні у збереженні природних комплексів на цій території.
Природне середовище в галузі рекреаційної діяльності виступає не лише як об'єкт, але й як партнер людини в процесі організації цієї діяльності. Адже сама природа, тобто поєднання умов та ресурсів, лікує, оздоровлює та відтворює здоровий фізичний і психічний стан рекреанта, а людина лише виступає як посередник, організовуючи певну рекреаційну інфраструктуру обслуговування. Тому процес рекреаційного природокористування тісно залежить від екологічного чинника, оскільки збережене природне середовище, на якому формується рекреаційна діяльність, є основною цінністю, завдяки якій ця діяльність є можливою.
Втрата якісних або кількісних характеристик природного середовища може призвести до значних екологічних і, відповідно, економічних збитків або припинення рекреаційної діяльності взагалі. Тому максимальне збереження природних систем є необхідною умовою рекреаційного природокористування і виступає гарантом сталості економічного розвитку певної території. На користь сказаного слід зазначити, що у Німеччині рекреаційна оцінка лісів є у 20 разів вищою, ніж економічна оцінка зрубаної деревини, а в Японії рекреаційний ліс оцінюється в 50 разів вище господарського.
З огляду на майбутнє, очевидно, доцільно було б об'єднати соціально-економічну функцію з природоохоронною в колого-економічну, оскільки майбутній розвиток чи реконструкція рекреаційного господарства повинні відповідати концепції сталого розвитку, що була задекларована Конференцією ООН Ріо-92 і широко обговорювалася на 19-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1997 р. у Нью-Йорку. Поряд з економічним розвитком території, пріоритети надаються екологічним аспектам. Доцільним вважається такий рівень природокористування, де при наявному економічному ефекті певне підприємництво не завдає шкоди довкіллю.
Звідси, сталий туризм - це ведення економічно доцільного туристичного господарства, при якому вплив на природні комплекси не перевищує межі природного самовідновлення протягом цієї діяльності. Такі вимоги можливо виконати лише при максимально можливій організованості рекреаційної діяльності, що повинна бути контрольованою і регульованою.