Актуальність класичного фейлетону, образи та форми
Актуальність класичного фейлетону, образи та форми
Жанр фейлетону має двохсотрічну історію. Неабиякий інтерес привертають до себе фейлетони 20-50-их років XX ст., особливо прозові твори класиків Остапа Вишні, І.Ільфа та Є.Петрова, М.Зощенка та ін.
Фейлетон - це художньо-публіцистичний жанр, в якому комічна сутність негативних явищ і ситуацій дійсності розкривається шляхом інверсійної, асоціативної розробки теми з використанням авторських та фольклорних комічно-сатиричних образів.
Фейлетон може набирати найрізноманітніших форм. Він може наближатися до гумористичного оповідання, або бути написаним у формі листа, щоденника, комедійної сцени між кількома особами. Фейлетоністи часом запозичують у своїх творах образи з відомих книг світової і вітчизняної класики, пародіюють відомі твори і т.д. Це потрібно для головного у фейлетоні - сатиричної типізації, розвінчування негативного явища з допомогою сатиричного образу, який відбиває істотні ознаки негативного у суспільстві. Сатирична типізація досягається художньо-публіцистичним узагальненням негативних явищ у конкретному соціальному бутті. Сатиричний образ розкриває шкідливість зла і водночас притаманними фейлетону засобами підказує шлях його подолання, або завдяки іронії, сарказму робить неможливим його подальше існування. Адже за словами М.Гоголя сміху боїться навіть той, хто взагалі нічого не боїться.
Чим багатшою буде ерудиція фейлетоніста, його знання фольклору та конкретної сатиричної творчості, тим більша вірогідність того, що "гратиме" і його власна фантазія і він у нових образах, несподіваних ракурсах зможе побачити проблему, тим краще працюватиме його асоціативна думка, тим оригінальнішим, ефективнішим і вагомим стале його сатиричний твір.
Існує кілька поділів фейлетону за своїми ознаками. є фейлетони з точними іменами, адресами, фактами, подіями, які мали конкретне місце. Однак існують і безадресні фейлетони. Зрозуміло, що у таких творах фейлетоніст більш розкутий у своїй фантазії, асоціаціях, у створенні конкретних сатиричних образів значної вибухової дії. Наприклад у фейлетонах одеситів І.Ільфа та Є.Петрова вже самі назви "Кістяна нога", "Безтурботна тумба", "Одиниця, що веселиться" вказують на проблему, яка уособлена в конкретному сатиричному образі.
"Кістяна нога" - це службовець ЗАГСу, який своїм бюрократичним ставленням до молодої щасливої пари, яка хоче зареєструвати шлюб, вимаганням прописки обох лише в одному місті, офіційно унеможливлює їх шлюбне життя. Ось як автори узагальнюють це бюрократичне явище в конкретному сатиричному образі:
"Якщо за бар'єром установи сидить людина, яка виконує дурне, погане правило, і якщо вона, знаючи про це, виправдовується тим, що вона - людина маленька, то це і є кістяна нога". /Автору цієї статті вже у XXI ст. довелося переконатися на власному досвіді, що сучасна "кістяна нога" пальцем не поворухне, щоб дати громадянину найпростішу довідку/.
А "Безтурботна тумба" з однойменного фейлетону, це і черговий у лікарні, який, не поспішаючи, заповнює анкету хворої жінки із загрозливою для життя кровотечею. Інша "тумба" на запрошенні на танці зазначає "Явка обов'язкова". А ще одна "тумба"- кербуд позабивав у новому будинку парадні під'їзди брудними дошками і повісив оголошення "Вхід з двору". Оці конкретні приклади холодного, байдужого ставлення до людини у фейлетоні викликають схвильоване й гнівне авторське публіцистичне узагальнення: "Хто виховав цю безтурботну тумбу? Як могли прищепитись в лікувальній установі холоднокровні навички?". Проблеми з цього фейлетону, а отже образ "безтурботної тумби" актуальні, на жаль, і сьогодні.
Існує ще один важливий поділ фейлетонів - на проблемні і сатирико-гумористичні. У проблемному фейлетоні ставляться і розробляються актуальні проблеми, які не завуальовані, а подаються у відкритому вигляді. Такими були фейлетони талановитого публіциста Михайла Кольцова, до речі, киянина родом, який завжди про це пам'ятав /див."Іспанський щоденник"/.
Михайло Кольцов у 1936 році, коли в країні вже шаленіли криваві репресії, друкує свій найсміливіший фейлетон "Личный стол", в якому уособлює образи похмурого бюрократа і папірця-анонімки. До речі, "личными столами" в СРСР у тридцяті роки називали відділи кадрів, і отже автор фейлетону вийшов "на прю" з самою партійною системою: "...Людина працює рік, два, п'ять, вісім років. Добре працює, жарко, весело, успішно. Нею задоволені, відзначають, цінують, преміюють, тримаються її.
І тоді з-за рогу побреде за людиною папірець. Він піде, неспішно дрібцюючи ніжками, наче комаха. Однак обов'язково наздожене людину.Нічого в глумливому папірці не з'ясовано. Він написаний похмуро, нерозбірливо, крізь зуби. Перевірити папірець важко, часто неможливо. А все-таки папірець діє. Його обносять по кабінетах, дбайливо ховають до особового столу. І одразу стіл, пишаючись своєю неймовірною пильністю, починає примружуватись на людину новим, косим оком... Тихий, брехливий папірець, ніким не перевірений, тишком-нишком жвакує громадянина, його працю, його спокій, його життя.