Джерела екологічної інформації, мотивації в тексті

• Заходи для громадськості:

• науково-популярні доповіді, виступи, конференції та їх матеріали,

• свята та народні традиції тощо.

• Події - від катастроф і акцій протесту до організації виставок, ярмарок, концертів тощо.

• Населення (наприклад, думка пересічної людини "з вулиці").

• Особисті знайомства, сім"я тощо.

На думку відомого канадського журналіста українського походження Віктора Маларека, "стосунки між журналістом та його джерелом можна розглядати, як емоційний та складний танок, вишуканий і напружений". Під час особистої зустрічі Віктор Маларек подарував авторові видання з власним досвідом. У контексті нашої теми особливо корисні такі приклади і рекомендації.

"Починаючи роботу з потенційним джерелом, треба залишатись якомога більш розпливчастим. Перед тим, як вскочити в річку, перевіряють температуру води. Так можна дуже легко відвернути від себе потенційне інформативне джерело, заявивши одразу: "Як мені стало відомо, населення, що проживає в маленькому містечку у північній частині провінції Онтаріо, п"є радіаційно забруднену воду, про що ви знали протягом багатьох років. Чому така бездіяльність?" Такий підхід може перерізати всі нитки, що ведуть до справи й ускладнить ваше розслідування, якщо взагалі його не припинить. Підхід має бути спокійним і дружнім. Почніть фразою: "Я тут оце працюю над питанням якості води в північній частині Онтаріо, і сподіваюся, що ви мені допоможете". Це обеззброює. Це є правдиво. І це відкриває двері для подальшого діалогу.

Я працював за екологічною тематикою в центральній канадській газеті "Глоуб енд Мейл". Якось улітку я полетів до уранового шахтарського містечка Елліот Лейк на півночі провінції Онтаріо, щоб поглянути на гори токсичних відходів, утворених у результаті вторинної переробки руди, які протягом десятиліть звалювалися на околиці міста.

Кружляючи літаком над містом, я побачив бліде знебарвлення води в озері неподалік від місця звалища відходів. Пізніше я довідався, що вода з озера з високим ступенем забрудненості проникає також до системи річки Змійки, що протікає через цей регіон. Відповідаючи на запитання, де жителі беруть питну воду, мер містечка відповів, що вони отримують її по трубах із кристально чистого озера вгорі системою водозбору. Я також дізнався, що нижче по течії Змійки знаходилось селище Спеніш Рівер, яке, на свою біду, брало воду прямо з річки.

Я послав запити у федеральний та провінційні екологічні департаменти про наявність звітів з якості питної води в містах на території північної частини Онтаріо. На цьому шляху інформації не існувало. У своїй записній книжці я розшукав ім"я та телефон технолога з проблем питної води, який працював у провінційному уряді Онтаріо. Він виявився напрочуд корисним джерелом інформації, і чим довше я з ним розмовляв, тим глибшою ставала моя повага до нього, як до порядного й небайдужого громадянина. Тож я запитав його про рівень радіації в питній воді, на що отримав пораду прочитати один із документів для громадського користування, які, як правило, нікого не цікавлять, збираючи пил на бібліотечних полицях. Документ засвідчував, що радіаційний рівень у річці Змійці втричі перевищує допустимі норми для питної води в провінції Онтаріо. Я також переконався, що в селищі Спеніш Рівер про ці висновки ніхто не чув. Не знали там, і на яку небезпеку вони наражаються, п"ючи воду.

Мене турбував ще один факт. Це була початкова школа для дітей з слабкими розумовими здібностями, яких привозили туди на автобусах. Побачивши дітей, що пили воду в школі, я вирішив негайно привернути до цього увагу уряду Онтаріо. Мій матеріал вийшов на першій сторінці "Глоуб енд Мейл". Реакція міністра з питань захисту навколишнього середовища Джорджа Керра була миттєвою. Він виступив із заявою про впровадження спеціальної системи для очищення води, що кардинально б знизила рівень радіації. Він же звинуватив мене в збиранні "смажених" фактів. І назвав страхополохом, говорячи, що якби в мене вистачило терпцю трошки далі зазирнути у проблему, то я б пересвідчився, що науковці й технічний персонал його департаменту розпочали сумлінну роботу над проектом очищення води ще за декілька місяців до виходу того клятого матеріалу на перших сторінках "Глоуб енд Мейл".Не відаючи того, пан Керр сам себе спіймав на брехні. Мій (на той час уже добрий знайомий і прекрасно інформований) технолог подзвонив, що має для мене деякий матеріал. У той вечір, під час домовленої зустрічі, він передав мені конверта, в якому знаходилася не таємна інформація, а матеріали дослідження, що вийшли друком для громадського користування двадцять років тому. Це був звіт комісії, яка провела аналіз якості питної води поблизу містечка Елліот Лейк. Уже на першій сторінці матеріали звіту попереджали про серйозний ризик для здоров"я, як короткостроковий, так і на віддалений період, що існував для жителів селища Спеніш Рівер, якщо вони й надалі вживатимуть забруднену радіацією воду з річки Змійки. Звіт закликав до негайного створення спеціальної системи для очищення води. Але протягом 10 років нічого не було зроблено. Звіт, що збирав пилюку на полиці, був підписаний ніким іншим, як членом комісії з питань водоресурсів провінції Онтаріо Джорджем Керром!