Досвід мас-медіа в Німеччині (в екологічній політиці)

Нiмецька вчена Аннет Кремер порiвняла газетнi статтi 1971 та 1985 рокiв. Висвiтлення проблем довкiлля набуло в 1985 році реакцiйного та декларативного характеру. Зменшилася кiлькiсть аналiтичних матерiалiв.

Недосконале висвiтлення екологічних проблем пов'язано, зокрема, уже з факторами iнформацiї. До них належать:

• статус (влада, вплив тощо);

• гармонiя (відповiднiсть очiкуванням);

• негативiзм (конфлiкт, протистояння, криза);

• порiдненiсть (географiчна, культурна, полiтична);

• причетнiсть (читачiв чи слухачiв);

• персоналiзацiя;

• короткочаснiсть;

• несподiванка.

Таким чином, негативiзм, короткочаснiсть та ефект несподiванки вiдiграють значну роль у висвiтленнi екологiчних проблем. Стан довкiлля стає цікавим для висвiтлення, коли йдеться про катастрофи, екокризи, пошкодження, небезпеку чи засторогу. Кращим індикатором кар'єри екологічної тематики є широке використання еколексики громадськістю, а показником її активного розвитку - проведення конференцій та семінарів, вихід літератури.

Парадокс, але негативiзм є позитивним для екологiчної тематики. Адже саме у зв'язку з ним їй надається уваги, хоча її постійність порушується. Саме негативнi приклади стають домiнуючими, що веде до обмеження сприйняття та висвiтлення iнших явищ, уява про котрi залишається на поверхневому рiвнi. Одночасно негативнi приклади заважають спiвробiтництву. Зростаюча комунiкацiя ризику призводить до того, що кожне наступне повiдомлення про небезпеку сприймається з антипатiєю.Короткочаснiсть та ефект несподіванки (переоцiнена "актуальнiсть" журналiстських завдань) впливають негативно на висвiтлення екологiчних проблем. Вони вказують насамперед на тривалi процеси, котрi вiдбуваються в багатьох галузях. Опрацювання екологiчних тем потребує часу та розумiнню зв'язку мiж усiма екологiчними явищами.

На думку нiмецького вченого Руманна , ЗМК починають лише тодi цiкавитися станом довкілля, коли полiтики у своїх промовах оцiнюють те чи інше явище або тему. Журналiсти концентруються, як правило, на полiтичних масштабах ризику.

Пiд цим дослiдник розумiє не тiльки полiтичну залежнiсть, але й оцiнку та актуалiзацiю стану речей (ризикiв, екологiчних проблем тощо), якi не вiдповiдають реальностi. Учений наголошує, що реальнiсть зображується викривлено, відбувається драматизацiя, спрощення та iдеалiзацiя проблем, що веде до суб'єктивного сприйняття дійсності в суспiльствi.

Типовий розподiл редакцiй за вiддiлами та обмеження рубриками не дозволяє висвiтлювати проблеми довкiлля в їх повному комплексi. Завжди будьякi аспекти тематики залишаються осторонь.

Професор Хемберг пропонує три шляху вирiшення цiєї проблеми:

• а) модель запровадження нових iнституцiй - органiзацiя окремого вiддiлу з власним мiсцем у газетi чи у ефiрi,

• б) гнучка органiзацiйна модель - систематична кооперацiя мiж усiма редакцiйними структурами з метою найповнiшого опрацювання теми. Насамперед мова йде про "основану на колективнiй працi проектну редакцiю",