Західноукраїнська преса часів Другої світової війни
Провідною темою цієї газети, як і решти інших, стає антибільшовизм. Висвітлюючи розвиток українського життя, газета віддзеркалювала роздробленість руху за незалежність України. Провину за чергову невдачу у визвольних змаганнях українського народу за власну державність одні покладали на його вождів, інші - власне на народ, який не зміг об'єднати власні сили на черговому історичному переломі.
Водночас газетярі друкували історичні розвідки, літературні твори, критичні статті щодо творчості Лесі Українки, Богдана Лепкого, Миколи Хвильового. Інколи редакція дозволяла собі поодинокі антигітлерівські нотки. Так, 7 серпня 1942 року, до річниці з дня народження М. Міхновського, цитували його “Самостійну Україну”: “Доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій землі, ми не маємо права скласти зброю”.Німці поставилися до справи створення нової мережі засобів масової інформації на підкорених землях дуже серйозно. Зокрема, передбачили постачання свіжої інформації до Львова спочатку поїздом з Берліна та Відня, а потім телеграфом. Тим самим було вирішено питання забезпечення всіх часописів одноманітною офіційною інформацією щодо подій в Німеччині, в світі, на фронтах тощо.
Для керування цією справою створили прес-службу генерал-губернаторства і, зокрема, “дістрікту Галичина”. Шеф преси призначив виголосити, що державна мова на території Галичини - німецька. Окремо дозволявся вихід офіційної преси українською й польською мовами. Нова влада перейняла до своїх рук і забезпечення газет необхідними матеріалами і папером. Прес-служба в Галичині тепер видавала дозвіл на придбання паперу кожній редакції окремо. Друкарні теж могли видавати тиражі тільки з дозволу влади, а експедіювати (розповсюджувати) можна було тільки дозволені владою видання.
Так протягом короткого часу було уніфіковано інформаційне життя в пресі. Окупаційна влада вела політику зменшення кількості українських видань, тому протягом перших місяців 8 газет перестали виходити. Деякі редакції прагнули пристосуватися до нових умов і вижити, зберегти свою корисність і новій владі, і читачам, наприклад, друкували “Самоучку німецької мови”, що теж може бути розцінено як поступка в національній справі та колабораціонізм з нацистами..
Під командою шефа прес-служби Лемана було створено інформаційне агентство “Телепрес”. Місцева інформація теж почала “фільтруватися” через гітлерівську цензуру. А з 1 грудня 1941 р. було заборонено вміщувати у львівських виданнях будь-які матеріали без попереднього перегляду особисто Леманом.
Всі газети в обов'язковому порядку друкували офіційні матеріали, інформацію про стан на фронтах, які створювалися безпосередньо в геббельсівському міністерстві інформації в Берліні.
Найважливішим у справі підкорення преси Галичини новій владі виявилося те, що кадри в редакції та інформагентства теж призначалися за узгодженням з Леманом. Зауважимо, що, на якісну відміну від попереднього етапу, на роботу в редакції не залучали журналістів та редакторів з Германії або східної України.
Місцеві газети виходили з дозволу окупантів за умови повної підтримки нової влади і всіх без виключення її рішень і дій, наприклад, “У бій” (Косів) і “Воля Покутя” (Коломия), “Рогатинське слово”. Серед українського населення ці видання ставали все менш авторитетними, бо співпрацювали з німцями.
В Станіславі існувала обласна газета “Вісник Станіславської обласної управи”, у Львові - “Щоденні вісти”, В більшості своїй ці газети поліграфічно злиденні, на їх сторінках мало помітно творчості. Співробітники цих газет втекли в Німеччину після приходу Радянської армії, побоюючись звинувачень у колабраціонізмі та націоналізмі.
В 1941-1943 роках починає знову виходити українська преса в діаспорі. В Бухаресті Дмитро Донцов видавав журнал “Батава”, в Берліні - “Український вісник”.
Найактуальніша публіцистика Степана Бандери і її тема - боротьба з більшовизмом. Бандера сидів в німецькій тюрмі і звідти писав: “Ворогом нації є не режим, царський чи більшовицький, а сама московська нація”.
Дмитро Донцов - дуже емоційний публіцист, який виступав з крайніх націоналістичних позицій (стаття “Atrophia cerebre”, в ній стверджував, що Україна терпить утиски через те, що у її лідерів “атрофія мозку”). Він негативно ставився до місцевої української преси за її інертність, невміння пропагувати національну українську ідею.