Матеріал на замовлення, особливість сучасної журналістики
ВІЛЬНОНАЙМАНІ РОБІТНИКИ. Вихід "вільні" журналісти знайшли - вони почали виконувати, як вільнонаймані, завдання чи то редакції, чи то політичних партій, чи то комерційних структур (тут ідеться про критичні публікації) та розміщувати їх на шпальтах різних видань. Умови гри були досить нескладні: якщо зміст матеріалу не входив у суперечність із поглядами редакції, то матеріал друкували.
Але з часом галузь "замовництва" почала розширюватись. Окрім вільнонайманих журналістів, так би мовити зі сторони, робити публікації "на замовлення" почали й штатні редакційні співробітники.ЗОВНІШНІ ВТРУЧАННЯ. Бажання "приробити" опанувало й штатних журналістів. Деякі з них почали домовлятися із своїм керівництвом, мовляв, є така тема, є люди, зацікавлені, щоб вийшов матеріал та готові за це платити, як за рекламу. Якщо керівництво погоджувалося, журналіст брався до справи, збирав інформацію, готував публікацію, яка друкувалась. І отримував за це свою частку.
Є й інші варіанти. Скажімо, керівництво видання за деяких умов не дає згоди на публікацію. Тоді журналіст схиляється до маніпуляцій. Приміром, коли він зазделегідь знає, що редактор не погодиться розмістити матеріал на запропоновану тему, він буде намагатись просто подати тему під найвигіднішим кутом зору. Щоб для редакції це мало вигляд досить актуальної теми, а для замовників - стало вигідною справою. Що ж до журналіста, то він зможе вбити одразу двох зайців, та й ще отримати свій гонорар.
ВНУТРІШНЄ ЗАВДАННЯ. Тут мова йде про, на перший погляд, справжнє редакційне завдання. Ось приклад. Під час виборів інвестори, які мають балотуватись чи то в парламент, чи то в органи місцевого самоврядування, вирішують: видання, яке існує за їхній рахунок, повинно створити певний резонанс на задані теми, щоб створити собі позитивний імідж.
Розробляється тематичний план. Журналісти отримують завдання та пишуть "на замовлену" тему. На перший погляд їхня робота й справді нічим не вирізняється від редакційного завдання. Якби не одна умова - зміст публікації, її контекст має повністю відображати точку зору, погляди інвесторів-замовників. Думка журналіста щодо порушеної проблеми не береться до уваги. А, якщо журналіст усе таки пише те, що хоче він, воно просто не друкується.
Безперечно, хтось може зауважити, що в журналіста у такому випадку є вибір - він може відмовитись від завдання, яке суперечить його поглядам. Може. Проте ніхто не дасть гарантії, що він і надалі залишиться на роботі, що не зазнає утиску від інвесторів та керівництва редакції. А вступити у конфлікт із верхівкою редакції наважиться не кожен. І тут вже має сеснс вести мову про свободу поглядів, свободу слова та ЗМІ взагалі.
Треба зауважути, що в такого типу замовлення є ще одна характерна риса - надлишкові гроші за замовлення редакція найчастіше журналістові не виплачує. Лише гонорар, який йому мають платити за законом.
Отже ми розглянули кілька типів вітчизняного замовлення. Проте ми все ж таки не з'ясували: який із них є справжнім замовленням? Для цього ми повинні визначити основні риси матеріалу "на змовлення" (безумовно, вони орієнтовні):
1. У матеріалі стоїть псевдонім замість справжнього прізвища автора. Це, певно, є одним із основних показників того, що автор не бажає показувати своє справжнє обличчя читачеві. А, отже, можна припустити, що він повністю не погоджується із викладеними в публікації думками. Чи навпаки - не хоче, щоб вона асоціювалась із його прізвищем.
2. Публікація, що з'явилася у виданні, не має свіжої інформації, є несвоєчасною чи не зовсім актуальною.
3. Якщо в матеріалі яскраво виражена лише одноманітна позиція якогось автора, відчувається однобокий вислів думок, бракує фактів та коментарів, а аргументи не є переконливими. У просторіччі фактаж у таких матеріалах називають "притягнутим за вуха".
4. Публікація дезінформує читача, надаючи йому лише шматки компромата, який яскравовиражено паплюжить імідж того чи іншого політичного, бізнесового чи комерційного угрупування. Або якщо публікація є однією з багатьох у серії однотематичних матеріалів, що друкуються постійно у виданні.
5. Розмір оплати роботи журналіста не є критерієм, за яким можна оцінювати: чи це був матеріал "на замовлення", чи просто вільна тема, чи справжнє редакційне завдання. Бо ніхто не може дати стовідсоткової гарантії - скільки грошей отримав журналіст за публікацію.