Медовий рік української преси - як історичний факт
Вже у першому числі “Нової Ради” М. Грушевський виступив з статтею “Велика хвиля”, в якій викрив марні сподівання щодо взаємовідносин нового російського уряду і України. В інших публікаціях (“Повороту нема” тощо) проводиться думка про необхідність об'єднання всіх українських сил та розбудови сильної, багатої і незалежної України.Редакція значно покращила свої можливості тим, що придбала друкарню, а відтак під вмілим редагуванням А. Ніковського почала стрімко набувати популярності. Газета виходила на гроші, заповідані саме на ці цілі відомим меценатом української журналістики В. Симеренком (А. Животко дає напис “Семиренко”). З появою “Нової Ради” почалася ідейна конкуренція між нею та газетами “Киевлянин” і “Киевская мысль”, що переважно залишилися на старих, промосковських позиціях.
Головною політичною темою “Нової Ради” в березні та квітні 1917 року була тема проведення лінії на автономізацію України у відносинах з Росією. В газеті піднималися проблеми не тільки відновлення українського культурного життя, а й задоволення потреб національних меншостей.
Не тільки в цій газеті, а й в цілому в пресі в той період з власними статтями нерідко виступали не тільки політичні лідери, а й тогочасні чи майбутні голови держав і урядів, зокрема, голова Центральної Ради, відомий вчений, публіцист, редактор, організатор преси М. Грушевський, а також голова Генерального Секретаріату, письменник і видатний публіцист В.. Винниченко, голова Директорії, також публіцист С. Петлюра, політичний діяч, вчений, публіцист С. Єфремов. Разом з основною автурою “Нової Ради” вони відстоювали передусім інтереси української нації, але й ідею гармонізації національних відносин в українській державі, займали позиції боротьби проти “зоологічного” націоналізму, в перші місяці виступали за автономні права України на федералістських засадах.
В.. Винниченко писав на перших порах, віддзеркалюючи загальний стан ейфорії від успіхів російської революції:
“ За 250 років перебування в спілці з Росією українство вперше в ці дні почуло себе в Росії вдома, вперше інтереси ціеї колишньої в'язниці стали близькими, своїми. Ми стали частиною, - органічною. активною, живою, охочою частиною єдиного цілого. Всякий сепаратизм, всяке відокремлення себе від революційної Росії здавалось смішним, абсурдним, безглуздим.
Ні про який сепаратизм, самостійність навіть мови не могло бути”.
В червні 1917 тон статей змінюється: “Перший ляпас” (“Робітнича газета”, 1017 р., 1 червня), “Переляк” (там же, 2 червня). Вже потім, після прояснення політики більшовицького уряду щодо України, після походу на Київ червоних російських військ під проводом М. Муравйова, послідовно переходили українські політики від ідей першого та другого Універсалів Центральної Ради до рішень третього й четвертого Універсалів про державну незалежність України - що й відображала преса.
“Нова Рада” також широко друкувала документи, протоколи Центральної та Малої Рад. Тут же були опубліковані згадувані історичні Універсали Центральної Ради. Ще й донині підшивки цієї газети лишаються в ряді випадків єдиним джерелом історичних даних про події тих років, оскільки інші документи виявилися знищеними, вивезеними за кордон або вважаються втраченими.
В цей час починає швидко розвиватися українська політична публіцистика високого ґатунку. Для цього в країні існували наявні можливості у вигляді, по-перше, пекучих потреб боротьби за державність України та, по-друге, зрослої кількості газет різної політичної орієнтації.
УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія, одна з найвпливовіших у Центральній Раді) видавала з 30 березня часопис “Робітнича газета”. Він виходив як орган центрального комітету партії.
Тематично газета стояла на позиціях виховання політичної свідомості пролетаріату, підкреслювала пригнічений стан робітничого класу та прагнула посилити його свідомість і волю до боротьби за краще життя. Політично “Робітнича газета” була за автономізацію України у федерації з Росією. В її публікаціях наголошувалося:
“... І тільки при повній свідомості народних мас, при визнанні всіма громадянами всіх націй найвищої влади Установчих зборів вони зможуть успішно розв'язати всі ті завдання, які стоять перед ними”.
В той період загальному тону преси була притаманна загострена полемічність, а політичний фейлетон був дуже поширеним жанром публіцистики. “Робітнича газета”, як і інші газети лівої орієнтації, полемізувала з “Киевлянином” і “Киевской мыслью”. Так, на своїх сторінках “Робітнича газета” надрукувала політичний фейлетон одного з керівників Української держави, лідера УСДРП В.Винниченка “Імперіалістичне шило в пролетарському мішку”, де була їдко висміяна дворушницька політика змовників-зрадників, які воліли під новими, революційними гаслами зберегти старий суспільний лад. І. Крупський наводить приклад, як 9 травня 1917 р. газета вмістила відкритий лист “В редакцію газети “Киевлянин”. Відповідь села ворогам української школи”: