Наступний Президент України
Отже, високий рейтинг українського міністра внутрішніх справ на політичному ринзі принаймні держав - учасниць СНД - річ доведена і незаперечна.
Точка третя. Це велика аналітична стаття в газеті "Московский комсомолец" в Украине" від 30 березня - 6 квітня 2000 року під майже запозиченою в літературного класика назвою "Список Кравченка". У ній ідеться про те, що найбільш вірогідним претендентом на посаду прем'єр-міністра є не хто інший, як Юрій Федорович (це пророцтво з різноманітними переспівами саме навесні 2000 року неодноразово обсмоктувалося вітчизняними ЗМІ, доки не було офіційно спростованим). Стаття побудована на цікавому фактажі: міліційний міністр виступав перед народними обранцями вищого ешелону і доповів їм, що має відомості (список із 123 осіб), за якими розбереться з деякими депутатами, котрі підозрюються в порушенні закону. Автор газетного матеріалу Євген Магда підсумовує свої роздуми з цього приводу таким висловлюванням: "В цьому процесі грамотний PR буде необхідним фактором успіху. Міліцейський міністр не може не розуміти, що за кадровим потенціалом СБУ переплюнути йому не вдасться, а взяти пальму першості можна лише старанням. Тому виступ Юрія Федоровича міг стати визначенням не лише своєї сили, а й вивіренням напрямку головного удару".
Про удар - це вже з нотками відвертого переляку. Такі самі нотки, чи ба навіть крещендо-акорди звучали у виступах російських колег-журналістів після того, як В. Путін переміг на виборах і мав ось-ось інавгуруватися. Минулося, переляк сам собою вилився, життя, як годиться, налагодилося...
Нарешті, точка четверта. Її "поставила" газета "Факты" вустами журналістки Ірини Десятникової після виступу Юрія Кравченка на черговому засіданні Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України. Цитую: "Юрій Кравченко, відрапортувавши про незмінне зниження злочинності та підвищення розкриття все ж таки здійснюваних злочинів, простягнувся думкою до аналізу економічної ситуації в країні і особливо становища з аграрною реформою, явно демонструючи, що міліцейський мундир йому затісний (це сукупно з доповіддю Михайла Корнієнка, другого "від відомства", наштовхує на думку про можливі кадрові зміни)".
Власне кажучи, вказаних точок, що їх з'єднає ламана, для застосування математичного методу екстраполяції аж забагато. Тому саме час згадати англійського філософа-схоласта і логіка - Вільяма Окама, який у XIV сторіччі, мирно прогулюючися вулицями рідного міста, винайшов хитрий принцип. Окама переконував, що всі складні та багатоступеневі явища необхідно зводити до найпростіших причин, відсікаючи все закручене та багатоваріантне (тому принцип цей назвали "бритвою оками"). Найпростіші причини, на думку філософа, і є єдино істинними. І саме ці єдино істинні причини здатні привести до єдино істинних наслідків...Пам'ятаєте, як за життя незабутнього СРСР усі ми о дев'ятій вечора збиралися коло переважно чорно-білих телевізорів і колективно дивилися інформаційну програму "Время". Коли передавали прогноз погоди для Москви - морози, приміром, чи сніг - то всі ми готувалися, що через чотири-п'ять днів це ж саме чекає і на нас. Потім Союзу не стало, і ми так само, затамувавши подих, слухали про курс рубля відносно долара, вже наперед знаючи, що всі оті "рублеві обвали" обвалять через два-три дні нашу багатостраждальну гривню. А з часом ми почули про добровільну відставку російського президента і призначення "силового" виконуючого обов'язки, який, маючи вдосталь часу на підвищення свого рейтингу до виборів і цілий набір інструментарію у вигляді ЗМІ різного спрямування, котрі volen-nevolen на нього працювали, - легко переміг конкурентів... Ні, звичайно, на відміну від метеорології та економіки, політика кожної суверенної держави - справа суто індивідуальна, вона підпорядковується тільки надто загальним, глобальним тенденціям, які проявляються вельми яскраво в таких спільних просторових одиницях, як, наприклад, СНД. До того ж можна навести безліч прикладів, коли російські політичні сценарії були просто не "по зубах" недолугим і неталановитим вітчизняним режисерам-постановникам... Та, власне, екстраполяція - річ така, яка нікого ні до чого не зобов'язує, і відсоток її вірогідності точно вираховувався хіба що ... у науковій фантастиці.
До речі, про фантастику. Американський письменник Теодор Старджон згадав середньовічного філософа і на підставі його теорії написав оповідання "Скальпель Окама". Суть його в тому, що два брати-лікарі змайстрували дуже якісний макет тіла інопланетної істоти. Цю ляльку вони видали за померлого мільйонера-магната нафто-газо-хімічної імперії і показали свій витвір наступнику небіжчика. Звичайно ж, наступник був шокований, особливо тоді, коли брати-лікарі, перейнявшись ідеєю врятування екології на Землі, логічно довели: мовляв, дивись, як ця істота загадила нашу планету шкідливими викидами - це тому, що для дихання їй потрібний був не кисень. а вуглець. Наляканий наступник мільйонера-інопланетянина слізно пообіцяв біля "тіла" покійного врятувати Землю від нашестя поганців з Космосу шляхом поліпшення екології на користь людства...
Винахідливі брати реготали, обговорюючи за пивом свою витівку. І раптом згадали про принцип Окама і, приголомшені, замовкли. Їхня "хитромудра" афера була напрочуд простою, а тому, за Окамом, зводила все до однієї-єдиної причини. А отже... Раптом брати виявилися праві?..