Роль ЗМІ в інтеграційних процесах україни

Роль ЗМІ в інтеграційних процесах україни

Одним із потенційних чинників сприяння розвитку відносин України з провідними державами Західної Європи та її інтеграції до європейських структур співробітництва і безпеки є "стратегічна відкритість" обох партнерів. І Україна, і Європейська спільнота (інституції та національні держави) формують стратегію свого розвитку, намагаються визначити свої специфічні ролі та моделі виживання у майбутньому. Ці пошуки ідентичності у швидкозмінному середовищі надають можливість партнерам брати активну участь у визначенні цілей та пріоритетів одне одного.

Інтеграційні процеси в Західній Європі ніколи не були предметом короткострокових політичних спекуляцій та маневрів, вони залишаються питанням стратегічної ваги. Прихильники та супротивники інтеграції мають сталі усвідомлені позиції, виважені стратегії і змушені адаптувати їх до умов навколишнього середовища. На теренах України часто відбувається щось протилежне: інтеграція стає поняттям декларативним, використовується як інструмент у політичній боротьбі, проте не є стратегічним усвідомленим пріоритетом. Використання гасел європейської інтеграції лише як козирів у внутрішньополітичній грі та як засобу одержання чергових порцій міжнародної допомоги відштовхне європейців від України, зробить її ще менш привабливою для західноєвропейського капіталу.

Попри декларації про геополітичну значущість орієнтації на європейські держави та структури, Україна не виробила життєздатної стратегії європейської інтеграції як на основі двосторонніх зв'язків, так і інституційної. Під поняттям "стратегія" слід розуміти комплексну модель визначення значущості тієї чи іншої ініціативи, її цілей та пріоритетів, шляхів і засобів їх реалізації та ресурсів, необхідних для досягнення проголошеної мети.

З цієї точки зору Україна не має загальнонаціональної, всеохоплюючої стратегії щодо вирішення комплексних завдань європейської інтеграції. Десятки державних інституцій та формальних груп і комісій залучені до процесу прийняття рішень на цьому напрямку. Їхні зусилля не скоординовані належним чином, сфери відповідальності та повноваження визначені умовно, тому значна частина рішень, які приймаються у надрах бюрократичного апарату, ніколи не реалізується на практиці.

Намагаючись встигнути на всіх напрямках інтеграції, Україна розпорошує інтелектуальні та матеріальні ресурси, часто вирішує другорядні, рутинні проблеми, полишаючи без належної уваги та ресурсного підкріплення справді важливі напрямки. Іншими словами, українська політика стосовно держав Західної Європи та європейських інституцій є занадто широкою та неструктурованою, щоб бути ефективною.

Для досягнення сумісності цінностей, норм і принципів внутрішнього політичного та соціального життя України з нормами та принципами євроспільноти потрібно демократизувати процес прийняття державних рішень. Це буде можливим через перенавчання чиновників, створення умов для ефективної діяльності ЗМІ та недержавних інституцій контролю за процесом підготовки та реалізації рішень.

Що стосується входження України до Європейського Союзу і, ширше, до Європи як політичної, економічної та культурної спільноти, то тут є кілька засадничих проблем, які належать до галузі соціальної філософії.

Перше. Для України, яка тривалий час перебувала за відомою "залізною завісою" і у спотвореному вигляді сприймала загальноцивілізаційні процеси, необхідним є вироблення спеціальних механізмів засвоєння європейського досвіду. Цей досвід не може бути сприйнятим одномоментно не лише з погляду технологічної неможливості цього, а й з погляду необхідності врахування складних механізмів людської психіки. Отже, потрібен певний адаптаційний період, за який крок за кроком український народ засвоюватиме надбання Європи.

Друге. Таке засвоєння не повинно бути механічним. Історичний досвід, і насамперед досвід розвитку саме на європейських обсягах, доводить, що засвоєння загальних цивілізаційних набутків повинно мати міцне національне підгрунтя. Яким повинно бути таке підгрунтя, якою має бути частка загальноцивілізаційного, якою - національного - це питання у кожному випадку має розв'язуватися відповідно до конкретної ситуації. Філософською мовою це зветься питанням про співвідношення універсального й унікального. Підміна кожного з цих питань іншим на практиці призводить до деформацій суспільного розвитку.

Третє. Інтеграція й адаптація не є одновекторними процесами. Іншими словами, не лише Україна має пристосуватися до об'єднаної Європи та входити до неї, а й об'єднана Європа мусить сприйняти Україну як європейську за своєю сутністю державу, як країну з потужними культурними, науковими, політичними традиціями, що штучно була протягом тривалого часу відірвана від загальноєвропейського буття. Іншими словами, інтеграція України до Європи має відбуватися в режимі політико-культурного діалогу.І останнє теоретичне заувження. Без України Європа не є ні повною, ні об'єднаною. І не лише тому, що на території України знаходиться географічний центр Європи. Без українських культурних, людських, інтелектуальних та інших ресурсів об'єднана Європа програватиме у змаганні з іншими впливовими наднаціональними центрами сучасної цивілізації. Останнє припущення не буде настільки фантастичним, якщо згадати, що ще у XVIII столітті класик європейської філософської думки Гердер, чиї ідеї мали неабиякий вплив на формування сучасної Європи як спільноти модерних націй, зауважував, що Україна здатна виконати культурну місію, подібну до місії давньої Еллади.