Специфiка використання iнформацiйних джерел у журналiстському розслiдуваннi

Специфiка використання iнформацiйних джерел у журналiстському розслiдуваннi

Часто журналiстськi матерiали програють саме тому, що не мають ексклюзивних даних. Але необов'язково й ексклюзивних - загальновiдомих. Просто журналiсти часом не вмiють здобувати та використовувати iнформацiю, яка лежить на поверхнi, не впадає в око, проте є досить потрiбною для матерiалу. Предовсім брак iнформацiї вiдчутний пiд час проведення журналiстського розслiдування, коли журналiст повинен зiбрати максимум даних, акумулювати їх, проаналiзувати й подати у логiчно викладеному текстi. Тому актуальнiсть нашої теми полягає в тому, щоб розiбратись, яким чином та звiдки можна отримувати найпотрiбнiшi данi.

Замало мати легке перо, щоб робити вдалi розслiдування. Сьогоднi рiзниця мiж гарним й поганим журналiстом визначається насамперед тим, якими джерелами користується кожен з них. Бо саме завдяки рiзноманiтностi інформаційних даних, публiкацiя стає бiльш яскравою, переконливою. I що дуже важливо - має певний захист з точки зору юриспруденції (маємо на увазi випадки, коли на газету чи самого журналiста об'єкт їх дослiдження подає в суд). Проте якщо у матерiалi мiстяться данi, якi пiдтвердженi чи на паперi (документально), чи на плiвцi (диктофонний запис), чи усно (є cвiдки), то це є запорукою того, що журналiст зможе уникнути адмiнiстративного покарання й доведе свою правоту.

Гарнi джерела iнформацiї обов'язково мають бути рiзноплановими, навiть, суперечливими. Приміром, французькі фахiвцi у журналiстському розслiдуваннi, класифiкують джерела інформації за такими принципом: "мертвi" та "живi".

Що ж входить до кола "мертвих" джерел? - Це сукупнiсть друкованої продукції і власних нотаток: книги, бюлетені, прес-релiзи, довiдники, статтi iнших журналiстiв за обраною темою, нотатки з прес-конференцiй, iнтерв'ю, репортажi.

Вiдповiдно, й вже логiчно зрозумiло, що "живими" джерелами є контакти, якi зав'язалися пiд час роботи над розслiдуванням. А також заходи, на яких був присутнiй журналiст, події, свiдком яких вiн став.

Французький журналiст Брюно Пфейфер радить дiлити всi цi джерела пiд час практичного використання за таким принципом:

бiлi - офiцiйна iнформацiя, прес-релiзи, документованi джерела державних і комерцiйних установ, доступнi для широкого загалу;

сiрi - експертизи, доповіді, документи, якi "нелегко здобути", архiви;

чорнi - ексклюзивнi нотатки із записника журналiста, що володiє iнформацiєю з перших рук.

Проте слiд зауважити, що iнформацiю можна вважати цiнною лише тодi, коли є можливiсть використовувати її у матерiалi, причому її кориснiсть залежить вiд повноти, точностi та своєчасностi.

Отже, на нашу думку, всi iнформацiйнi надбання можна подiлити на три типи: факти (конкретнi данi), точки зору (особистi пропозиції), власне iнформацiя (аналiтично опрацьованi данi). Але якщо два перших типи iнформацiї є захищеними нашим законодавством (належать до вiдкритої iнформацiї), то з класифiкацiєю i використанням останнього треба розiбратись бiльш детально.

Отже, цю iнформацiю можна подiлити на:

- тотальну, що дає загальне уявлення про проблему та тих, хто до неї причетний

- посадових осiб, установ;

- оперативну, яка постiйно тримає в курсi подiй та додає iнформацiю про будь-якi змiни в контекстi теми;

- конкретну, що заповнює деякi бiлi плями пiд час збирання iнформацiї для матерiалу;

- непряму, яка чи пiдтверджує, чи спростовує версiї;