Структура публіцистичного тексту, загальні підходи до текстологічного аналізу

Структура публіцистичного тексту, загальні підходи до текстологічного аналізу

Текст та підходи до його дослідження. Текст як самостійний, автономний, цілісний та завершений твір мовленнєвотворчої діяльності людини став об'єктом уваги цілої низки наук: мовознавства, психології та психолінгвістики, методики викладання мов, літературознавства та лінгвостилістики.

Теоретичне значення цих досліджень полягає в тому, що завдяки їм формується повніше, а отже, більш наближене до істини уявлення про мову як про складну багатопластову ієрархічну структуру і про її "вершину" - текст, в якому на найвищому мовному рівні взаємодіють усі нижчі. Практичне ж значення цих студій - у появі нових можливостей раціоналізації текстового матеріалу, що особливо важливо для тих, хто творить текст, хто його обробляє, і, звичайно, для тих, хто цей текст сприймає. Таким чином, текстологічні дослідження мають непересічне значення і для фахівців масової комунікації - журналістів, редакторів ЗМІ.

В останні роки все більшого поширення набуває новий підхід до дослідження проблем тексту - вже не вузькоспеціальний, одноаспектний, а глобальний - що не лише дає змогу глибше осягнути суть і зміст тексту, а й спонукає до перегляду сформованих положень про будову та характер змісту тексту; відкриває нові перспективи для подальшого розвитку теоретичних та прикладних галузей науки.

Новий підхід дозволяє розглядати текст як з погляду аналізу його складових, так і з погляду синтезу їх на вищому мовному рівні, тобто як явище, що займає самостійне місце в ієрархічно організованій мовній структурі, функції якої пов'язані зі здійсненням мовленнєвої комунікації.

Простеживши за зміною поглядів щодо методів роботи над текстом, виявимо, що залежно від того, як розв'язувалося питання про складові тексту, залежав і підхід до його розгляду.

При вербальному - лексикоцентричному - підході текст аналізувався насамперед як лексичне утворення з настановою, що смисл мовних утворень механічно складається із значень їх окремих одиниць.

Ті дослідники, що стоять на цій позиції, неспроможні розрізнити поняття "смисл" та "значення", а також зрозуміти закономірності переходу одних мовних одиниць в інші.

Подальший розвиток мовознавства привів до виникнення молодограматизму, що звернув увагу на живе, усне мовлення. При такому підході головним об'єктом лінгвістичного аналізу стало речення, яке, на відміну від окремих слів, передає закінчену думку завдяки своїй смисловій, граматичній та інтонаційній оформленості.

З огляду на це, при викладанні мов текст почав розглядатися як низка взаємопов'язаних речень, яка лінійно розгортається. Головним методологічним прийомом став лексико-граматичний аналіз речення, котрий грунтувався на розкритті його внутрішніх залежностей, без врахування, однак, взаємозв'язку речень, що випливало з уявлень про їх "лінійність" (свідомо-порівняльний метод).

Таким чином, виходило, що проаналізувавши граматичні норми й зрозумівши зміст кожного речення, можна осягнути зміст цілісного тексту, завдяки підсвідомому сумуванню окремих сентенційних смислів. На цьому грунті виникла ідея "пасивної граматики", що прагнула розкрити зміст речення через інтерпретацію його граматичних ознак, не враховуючи, однак, граматичні та інші ознаки зв'язності між реченнями.

Структуралізм поклав в основу своєї концепції поняття "sentence". Зусилля структуралістів, а також їхніх прихильників були спрямовані на створення моделі мови, що відображала б типові особливості структури речення, на виділення "домінантних" моделей речень та утворення з них різних варіантів - трансформ.

Підхід до мовлення як комунікативної діяльності довів, що мовленнєве спілкування треба розглядати не як обмін окремими знаками (словами, реченнями), а як обмін цілісними висловлюваннями та повідомленнями.

Діяльнісний підхід до природи спілкування спонукав учених до дослідження змісту, типології й структури мовленнєвого повідомлення. Такий підхід відразу поставив повідомлення, тобто текст, у самий центр наукових інтересів лінгвістів, психологів і психолінгвістів, що у свою чергу спричинило необхідність перегляду та подальшого обгрунтування методичних концепцій.