Сугестивність інформації (про підтекст, його силу впливу)

ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ТВІР - система фактів, художніх засобів та образів, об'єднана єдиною концепцією. Матеріальною даністю журналістського, як і літературного, твору, що сприймається читачем, є його текст. Але твір не є тотожнім тексту. За словами М. Сапарова, “художній твір, що являє собою діалектику об'єкта й суб'єкта, не є матеріальна даність, знакова структура, він - саме твір, тобто складно детермінована духовно-практична діяльність, хоч і невідривно пов'язана з матеріальною даністю артефакту, але ніяким чином до нього не зведена”. Усіляка система являє собою єдність елементів, що відбираються відповідно до принципів необхідності та достатньості; сполучення та взаємодія цих елементів визначаються метою системи. Для організації функціональної системи (у даному випадку - журналістського твору) необхідна наявність “системотвірного факту”, прагнення до мети, тобто корисного результату для даної системи. Поняття мети визначає і вихідну позицію творця системи, і результат його діяльності, вона реалізується, здійснюється в системі. Якщо ж квапитися у ІІІ тисячоліття, то журналістськими творами треба визнати різноманітні продукти творчої діяльності журналістів, офіційні документи, повідомлення агентств, рекламні матеріали, що були відібрані та підготовані до публікації або видані в ефір.

Але ми все-таки дозволимо собі залишитися у ІІ тисячолітті і залишимо разом із собою перше визначення журналістського твору - адже воно набагато більш адаптоване до вирішення нашої проблеми, в якій велику роль грає саме концепція.

Як вже було зазначено вище, облишмо інформаційні жанри. Нас цікавить та сфера журналістської діяльності, що здатна наводити людей на роздуми, викликати у них не тільки одномірну реакцію, а спонукати до складної розумової діяльності. Себто жанри аналітичні (стаття, кореспонденція, огляд, лист, огляд преси, коментар, інтерв'ю) та художньо-публіцистичні (нарис, есе, фейлетон, памфлет, гумореска).A propos, треба було б особливу увагу приділити саме фейлетону, памфлету та гуморесці - сатиричним та гумористичним жанрам: адже сатира і гумор немислимі без сугестивності та інтелектуалізму. Сатира і гумор взагалі існують завдяки феномену сугестивності, що змушує людину сміятися з абсолютно пересічних, як на сторонній погляд, фактів. А вже те, що сатиру та гумор людина сприймає саме посередництвом інтелекту, а не інтуїції, інстинктів тощо - це очевидно. Приклади довго шукати не доведеться: сугестивними є абсолютно всі анекдоти, афоризми абощо. Наприклад, “ТВОРОГ - НАРОДУ!” - це сугестивний жарт, зрозуміти який можливо лише знаючи про існування “ворогів народу”. Але, щоб досліджувати цю, безперечно, цікаву проблему, треба осягнути величезний філософський та психологічний матеріал, присвячений гумору та сміху. Тому ми відкладемо гумор та сатиру і займемося серйозними аналітичними та художньо-публіцистичними жанрами.

Отже, журналістський твір - це система, себто сукупність спільних ознак, що виражають єдине ціле. Рівень модульності твору - цілісності, відповідності до теми, ідеї тощо - залежить від рівня концептуального вираження матеріалу, а значить, системою журналістського твору, законом, за яким в ньому структуризовані та розміщені факти та судження, є концепція (але концепція не є синонімом системності, бо безсистемність - то також концепція). Концепція ж, у свою чергу - це система поглядів на явища чи події та шляхи їх осмислення чи реалізації. Складається ж вона (наше журналістське “двічі два”) з теми, ідеї, сюжету, композиції та жанру. Якщо надто просто - звернемося по допомогу до “Радянського Енциклопедичного словника”:

КОНЦЕПЦІЯ (від лат. Conceptio - розуміння, система) - це певний спосіб розуміння, трактування якихось явиз, основна точка зору, провідна ідея для їх освітлення, провідний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.Концепція - дуже модне серед сучасних журналістів слово. Сказати б навіть - слово-паразит. Авжеж, годі пояснити, що це таке, простими словами. Та вряди-годи головний редактор, домагаючись у охочого автора пояснень щодо задуманої програми або матеріалу і чимраз наштовхуючись на нерозуміння слова “концепція”, візьме та й гримне: “Та скажи ти, що воно таке, ось тобі й концепція!” “Що воно таке?” - найкраще з простих визначень концепції, в ньому грає властива простонародній мові емпірічність та амбівалентність, бо концепція - поняття всеохоплююче, тож вимагає всеохоплюючих пояснень.

2

Славнозвісний суворовський принцип, який в нашому випадку може бути інтерпретований як “Заплуталися в теорії - розберемося на практиці”, спонукає мене перейти до аналізу конкретних журналістських творів. Щоб позбутися додаткових факторів впливу звуку та зображення, я з легким серцем обрав первинну (чи первісну?) форму журналістики - газету. В даному випадку це газета “Час/Time”. Розгляньмо великий, концептуальний та глибокий матеріал Ольги Наливайко “Закарпаттю сумно стало, та сумно стало, та гей!. . . “ (див. додаток) - багатопланове проблемне есе, що до найдрібніших деталей розкриває проблеми українців та неукраїнців у Закарпатті.

Перед автором стояла проблема, водночас і легка, і надзвичайно важка - в залежності від “планки”, яку автор самостійно ставить для свого матеріалу. Позаяк читачі газети “Час” - це здебільшого проукраїнськи орієнтовані інтелігентні люди, які просто створені для адекватного сприйняття інтелектуальної інформації, можна було відбутися просто переліком злодійств, правопорушень та інших прикрих фактів, що мають місце в Закарпатті. У цьому випадку даний матеріал мав би такий вигляд: