Тоталітарний режим: поняття та види

Після воєнної перемоги над фашизмом комунізм розширив свою географію і, внаслідок цього, здобув нове дихання У другій половині 1940-х років у залежність віл СРСР потрапили країни Центральної та Східної Європи: Болгарія, Польща, Угорщина, Чехословаччина, Німецька Демократична Республіка, які змушені були виконувати розпорядження з Москви під загрозою збройного вторгнення принаймні двічі це було реалізовано: у 1956 р. стосовно Угорщини 1968 р. - Чехословаччини). Дещо дистанційовано, але тим самим шляхом розвивались Румунія та Югославія. В Азії тоталітарні режими комуністичного зразка встановились у Китаї, Північній Кореї, В'єтнамі, Камбоджі та Лаосі; у Латинській Америці — на Кубі. В окремих пах вони збереглися nie й дотепер, .хоч тоталітаризм у вигляді найвпливовіших режимів занепав, починаючи з кінця 80-х років.Подібно до фашизму, крах комуністичного тоталітаризму як масовoro явища настав внаслідок поразки у війні, але не "гарячій", а „холодній”. Суть її полягала у жорсткому військовому (а, отже, і економічному) протиборстві з розвиненими демократичними країнами. Комунізм не зміг виграти цю війну саме через нежиттєздатність своєї економіки, через відсутність внутрішніх причин її розвитку, які забезпечили б належний (зіставлений з тим, що існував у західних державах) рівень добробуту людей (Політологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. – К.: Видавничий центр “Академія. – 2001. – 528 с. Ст. 261-265).

Тоталітаризм в обох його різновидах став причиною величезних людських страждань. Йому в жертву було принесено понад 100 мли. людських життів. І хоч між фашизмом та комунізмом є чималі відмінності (в ідеології, економічному устрої, методах зовнішньої політики тощо), як політичні системи ці два різновиди деспотичного господарювання мають багато спільного, що й дало змогу політологам звести їх під одне визначення тоталітаризму (Політологія / Ф.М. Кирилюк, М.І. Осушний, М.І. Хильки та ін.: За ред Ф.М. Кирилюка. – К.: Здоровя, 2004. – 776 с. Ст. 465).

4. Поняття та риси авторитаризму.

Поняття авторитаризм або авторитарна влада, частково застосовується при характеристиці тотальної політичної системи.

Однак поняття тоталітаризм і авторитаризм не тотожні. Авторитарні політичні системи займають проміжне місце між демократією і тоталітаризмом. Справді, за диктаторською природою влади, необмеженою законами і демократизмом, авторитарний режим близький до тоталітарного. Збереження автономності окремих суспільних сфер, і, особливо, приватного життя, в яке держава не втручається своїм контролем і регулюванням, авторитаризм близький до демократії. Авторитаризм - політичний режим, встановлений або нав'язаний такою формою влади, що концентрується в руках однієї людини або в окремому органі влади і знижує роль інших, передусім, представницьких інститутів (асоціацій, об'єднань, союзів тощо), формалізація і вихолощування справді організаційного і регулятивного змісту політичних процедур та інститутів, що зв'язують державу і суспільство (Політологія. Підручник // За заг. ред. Проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків: Друкарський центр “Єдінорог”, 2001. – 640 с. 396). Авторитаризм взагалі притаманний владі і політиці, але основи і ступінь його різноманітні: природні якості політичного лідера (авторитарної, владної особистості), розумні, раціональні, справедливі дії якого викликані необхідністю особливого роду ситуації: стан війни, суспільна криза тощо, соціальні (виникнення соціальних або національних конфліктів) та ін. аж до ірраціональних, коли авторитаризм переходить в крайню форму -тоталітаризм, деспотизм. Авторитарно всякий наказ волі влади суспільству і нав'язане йому, а не прийнята добровільно і усвідомлена поведінка. Об'єктивність авторитаризму може бути зв'язана з активною перетворюючою діяльністю влади. Три ознаки або властивості авторитаризму відрізняють від інших типів прояву влади і звичайно поєднуються: по-перше, централізація влади; по-друге, безапеляційний командний засіб керівництва; по-третє, безумовне підкорення. Всі властивості авторитаризму зводяться до акценту на примушенні до використання волі особи, яка управляє, придушення волі та свободи підлеглих і суспільства в поєднанні з обвинуваченням демократичних режимів у неспроможності згуртування народу, встановлення порядку і вирішення суспільних проблем. З таких позицій в 30-х роках в Німеччині створювалася ідеологічна та політична доктрина авторитарної держави. Встановлення авторитарної диктатури відбувається, як правило, на тлі економічної кризи, розгулу злочинності і корумпованості всіх версти влади. Виникнення авторитарних режимів є наслідок, результат нестабільності перехідних періодів суспільного розвитку.Авторитарній політичній системі притаманні специфічні риси. По-перше, носієм політичної влади виступає одна людина (монарх, тиран тощо) або група осіб (військова хунта та ін.) Здійснюється монополізація влади і політичної діяльності вузькою групою осіб, не допускається політична опозиція існуючому режиму. По-друге, виникнення неконтрольованих владою сфер суспільного життя: незалежних профспілок, професійних об'єднань творчої інтелігенції, молодіжних організацій, економічних структур. Невтручання держави в економіку, заохочення ринкових механізмів саморегулювання суспільного життя. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. По-третє, всіляке заохочення владою прагнення людей до трудової активності, до придбання власності, акцій, до участі в різноманітних економічних програмах. Наявність жорсткої податкової політики в умовах авторитарного режиму поєднується з цільовими державними кредитами па розвиток галузей матеріального виробництва. Держава бере на себе фінансування програм у сфері науки, культури, освіти, охорони здоров'я. Опора, в разі необхідності, на силові структури, що покликані оберігати безпеку режиму, суспільний порядок, охорону кордонів держави (Політологія. Підручник // За заг. ред. Проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків: Друкарський центр “Єдінорог”, 2001. – 640 с. Ст. 396-401).