Електронна інформаційна ера, інформаційне суспільство, інформаційне право, інформаційне законодавство, кіберзлочинність

9) передбачити під час уточнення Державного бюджету на 2000 рік та формування проектів Державного бюджету України на наступні роки кошти, необхідні для фінансування заходів, передбачених цим Указом.

4. Міністерству закордонних справ України, Міністерству економіки України із залученням інших центральних органів виконавчої влади:

- опрацювати питання щодо вступу України до відповідних міжнародних організацій, що займаються питаннями розвитку телекомунікаційних систем, захисту прав на інформацію, протидії поширення інформації, яка завдає шкоду людині і громадянину, суспільству і державі, та внести в установленому порядку відповідні пропозиції;

- сприяти залученню коштів міжнародної технічної допомоги, використанню можливостей міжнародних програм для розвитку в Україні мережі Інтернет.5. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям надавати всебічне сприяння підприємствам, установам та організаціям у вирішенні завдань розвитку мережі Інтернет в Україні.

Ці документи визначають пріоритетні напрямки стратегії і тактики побудови інформаційного суспільства в Україні, а також розвиток інтернет-технологій і створення надійного фундаменту інформаційної безпеки людини, суспільства і держави. Таким чином, інформація сьогодні стає основним об'єктом і продуктом нашого суспільства, а інформація і комп'ютеризація відповідно основними інструментами її опрацьовування. При цьому, під інформацією слід розуміти сукупність (позначених термінами) взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки. Для України широкомасштабний вступ до глобальної інформаційної цивілізації наклався з проголошенням 24 серпня 1991 року державної незалежності. Після визначення державного суверенітету, поряд з іншими галузями законодавства в Україні створюється національна публічно-правова інституція: законодавство та підзаконні нормативні акти в сфері політики щодо державного регулювання суспільних інформаційних відносин, в тому числі таких, що пов'язані з інформатизацією, комп'ютеризацією і автоматизацією.

Сьогодні національне (державне і публічне) право має значний масив нормативних актів (законів та підзаконних правових документів - наказів, інструкцій, положень, статутів), які прямо чи опосередковано регулюють суспільні інформаційні відносини в Україні. Проведені нами узагальнення і підрахунки кількісного складу нормативних актів, які підготовлені органами державної влади, є чинними і регулюють інформаційні відносини та характеризуються наступними показниками: в Україні сьогодні діє 259 Законів України, 290 Постанов Верховної Ради (нормативного змісту), 370 Указів Президента України, 89 Розпоряджень Президента України, 1159 Постанов Кабінету Міністрів України, 206 Розпоряджень Кабінету Міністрів України, більш ніж 1100 нормативних актів міністерств, комітетів і окремих відомств.

Інформаційне право

Першочергове питання, яке постало сьогодні перед українським суспільством та його складовою - правознавством, - це визначення статусу суспільних інформаційних відносин та шляхів їх публічно-правового регулювання з метою уникнення, зменшення, запобігання та подолання юридичними методами негативних проявів інформаційного суспільства та стимулювання бажаних для людини, держави та суспільства правил поведінки його суб'єктів - учасників інформаційних відносин. Будь-яка правова інституція, щоб претендувати на автономність існування, вимагає формулювання її поняття, визначення змісту, розробки теоретичних і методологічних основ. В об'єктивному змісті інформаційне право - це регулювання сукупності суспільних відносин щодо інформації, які знаходять вираз у нормах врегульованих на публічно-правовому та приватно-правовому рівні. В суб'єктивному змісті інформаційне право - це законодавчо врегульована множина прав і обов'язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації, як об'єкта суспільних відносин.Основною юридичною формою виразу норм інформаційних відносин є законодавство, яке регулює ці відносини в інформаційній сфері. Під категорією «інформаційне законодавство України», було б доцільно розуміти множинну сукупність нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації. Входження України в інформаційне суспільство потребує розробки науково-теоретичних засад концепції формування і розвитку інформаційного законодавства. Використання положень теорії гіперсистем з метою дослідження і систематизації українського права, дозволяє зробити висновок, що сучасне українське інформаційне законодавство існує сьогодні як міжгалузевий, міждисциплінарний комплексний інститут в загальній системі національного законодавства. У теоретиків права, які дотримуються традиційної доктрини поділу права на галузі (за принципом: норми права - інститути права - галузь права чи норми права - інститути права - підгалузі права - галузь права) виникає запитання: що являє собою категорія «гіперсистема», яке їй місце може бути надано в системі теорії і методології права згідно з загальною теорією права? Доцільно тут зазначити, що категорія «гіперсистема права» відносно нове поняття в юридичній науці. Традиційна для нашої країни теорія права її раніше не знала. Вона зародилася на основі здобутків і досліджень у галузі кібернетики та інформатики і використання їх результатів для вивчення права, як соціальної системи. У відповідності з теорією гіперсистем, існування сучасного права аналізується і розглядається з позиції великих, складних, ієрархічних багатопорядкових системи підсистем, що формуються з галузевих інститутів права. Ця категорія нами вводиться в теорію права України юридичної концепції існування і формування правових субінституцій - автономних міжгалузевих комплексних інститутів права, щодо яких галузеві інститути виступають у ролі агрегуючих підсистем.