Формування страхового інтересу у суб'єктів підприємництва за умов ринкової економіки
Відносини між державою і страховими організаціями є не тільки тісними, але водночас складними. Вони підлягають діючим правилам, змінюються під впливом різних передумов, але на загал повинні бути постійними і вдосконалюватися в поточному режимі. Наочно спостерігається, хоч не завжди підтримується, особливо практиками, хоч і в теорії теж, тенденція до посилення суб'єктності господарських організацій (Тобто до посилення залежності об'єктів від суб'єктів. - Прим. перекладача.). Сьогодні ще можна захищати тезу, що вищим, макроекономічним суб'єктом страхової політики є держава в процесі формування загальносуспільних завдань, котра застосовує усі можливі і допустимі засоби і методи. Проте посилення глобалізацій них процесів неухильно веде, на жаль, до втрати цією тезою актуальності.
Якнайсильніше треба підкреслити, що жодними аргументами, навіть політично-системними, не може бути обґрунтоване використання страхування невідповідно до його природи, призначення і економічного змісту. Такі дії не тільки калічать інститут страхувань, але перед усім підривають необхідне до нього довір'я, що принципово нівечить соціально-економічну користь, яку суспільство може отримати завдяки правильному функціонуванню системи страхування.
Державна страхова політика повинна бути активною. Найвищі прояви активної страхової політики видніються тоді, коли держава самостійно розпочинає або в різній мірі бере участь в безпосередньому здійсненні страхової діяльності. Остання ситуація не так вже й рідко спостерігається на діючих страхових ринках, при чому страхова політика держави має свої різні і чисельні передумови, в т.ч. також історичні, які, наприклад Франція і Польща.
В свою чергу, пасивна політика держави в галузі страхування може тільки відкрити двері до його стихійного розвитку і стане випадковим наслідком дії різних і нескоординованих між собою сил, котрі іноді стикаються між собою.
Ефективність державної страхової політики в значній мірі визначає всестороннє і повне вивчення господарських зв'язків в галузі страхування як вихідної реальності і утворення для себе, опираючись на відповідне заперечення, придатної для реалізації картини постулованої реальності. В страховій сфері не можна правильно сформувати картину очікуваної реальності без вироблення відповідних і результативних засобів і методів страхової політики. Жодна система страхування не замінить хорошої страхової політики. Водночас немає жодних підстав для того, щоб страхова політика, намагаючись реалізувати свої цілі, відмовлялась від такого важливого інструменту діяльності, яким є відповідні системні вирішення, бо в цьому разі не могла б правильно і результативно досягнути своєї мети.
Аргументи стосовно монополізації страхування, котрі зустрічаються в літературі, тільки умовно можна поділити на дві групи. Одну з них можна назвати ідейною аргументацією, котра виражається поглядом, що за природою страхування має характер суспільного механізму.
Друга ж група аргументів тісно пов'язана зі специфічними рисами страхової діяльності і носить технічний характер. Зрозуміло, що треба реально оцінити той факт, що у випадку страхування монополія і обов'язковість мають велике значення з технічної точки зору. Це створює майже ідеальні умови для повного покриття і вирівнювання взятих на страхування ризиків, що, в свою чергу, позитивно впливає на ціну і реальність страхового захисту. Проте це аж ніяк не можна вважати аргументами “вищого рівня”, тому що повного захисту і вирівнювання страхового портфеля може досягнути завдяки різним технічно-організаційним методам без застосування ідеї повної монополізації. Якщо розглянути аспект конкуренції і якості страхових послуг, то в значній мірі дискусійним є також аргумент стосовно розміру страхового платежу.В дійсності в сучасній теорії функціонування ринкових господарських систем проблема монополізації страхової діяльності є академічною в найбільшій мірі. По просту вона знаходиться поза сферою розв'язків як суперечка з принципами ринкового механізму.
Натомість більш складним, а тому і більш дискусійним, є питання про обов'язковість страхування. Можна ствердити, що ця проблема є постійно актуальною. Повністю обґрунтованим є принципове обмеження юридичної (державної) обов'язковості як методу реалізації страхової політики. Натомість в цій сфері необхідним є наявність широкої суспільної підтримки. Одночасно необхідним є рішуче розширення сфери дії економічної обов'язковості. Зрозуміло, що треба намагатись до того, щоб економічна обов'язковість знаходила якнайповніше розуміння і схвалення суб'єктів господарювання. Не дивлячись на поширену думку цього не так важко досягти, проте воно вимагає відповідного підходу до страхової проблематики. Перед усім треба в вирішальній мірі підняти рівень страхування в ієрархії окремих видів діяльності. Це в свою чергу вимагає створення відповідного страхового ринку з правильним набором різноманітних страхових послуг, вміло пропонованих страховиками. Незалежно від цього економічна обов'язковість, котра в значній мірі визначає розміри і структуру попиту на страхові послуги, повинна бути відповідно узагальнена в розрахунках між суб'єктами господарювання і державним бюджетом. Іншими словами, вимоги і деякі цілі страхової політики повинні серйозно узгоджуватися переважно в податковій політиці держави.