Роль страхування в інвестиційному процесі

При цьому розміщення резервів обмежується в процентах до обсягів наявних страхових резервів:

—банківський вклад (депозит) — у кожному банку не більше 30;

—нерухоме майно — не більше 10;

—цінні папери, які передбачають отримання доходів, — не більше 40, в тому числі:

— акції, що не котируються на фондовій біржі, не більше 15, із них акцій одного емітента — не більше 2;

—акції, які котируються на фондовій біржі, не більше 5-із них акцій одного емітента;

—облігації — не більше 5, із них облігації одного підприємства - не більше 2;

— права вимог до перестраховиків — не більше 50.

Збалансований портфель інвестування досягається за допомогою ди¬версифікації вкладень. Диверсифікованість- це розподіл інвестиційних коштів між категоріями активів інвестування.

Для подальшого розвитку страхового ринку необхідно відновити дові¬ру населення до довгострокових вкладень. Це вимагає серйозних, зрозум¬ілих для потенційних клієнтів гарантій повернення вкладених коштів і на¬рахованих на них відсотків.

Окрім того, страхові компанії повинні набути прав інституційних інве¬сторів: мати можливість конвертувати гривні у валюту, вкладати кошти страхових резервів у житлове будівництво, іпотеку. Можливо варто ство¬рити при Міністерстві фінансів спеціальний фонд або випустити спеціальні "страхові" цінні папери з характеристиками, що відповідають зобов'язан¬ням із довгострокового страхування життя.

У страховій практиці відома велика кількість видів страхування, що забезпечують страховим захистом майнові інтереси інвесторів. Таким чи¬ном, для посилення ролі страховиків у інвестиційному процесі необхідно стимулювати розвиток цього виду страхової діяльності. Всі вони можуть бути поділені на дві різновидності.

До першої відносяться класичні види страхування майна і цивільної відповідальності. Розвитку таких видів страхування і підвищенню ролі страхування в захисті інвесторів можуть сприяти:

а) підвищення стійкості і потужності страхових компаній, їх авторитет у вітчизняних і іноземних інвесторів шляхом підвищення розмірів власно¬ го капіталу, покращення організації роботи, надання якісних страхових послуг, безумовного виконання прийнятих на себе зобов'язань;

б) посилення контролю за діяльністю страховиків з боку органів стра¬ хового нагляду, застосування ними своєчасних заходів, які попереджують неплатоспроможність страховиків;

в) розвиток системи перестрахування; створення нормативної бази, яка регулює права, обов'язки і відповідальність сторін за договорами перестра¬ хування; формування етичних норм взаємовідносин страховиків і перестра- ховиків та режиму ігнорування страховим товариством фірм, які не дотри¬ муються цих норм;

г) пред'явлення вимог до підприємств і організацій щодо надання фінансових гарантій відшкодування спричиненого ними збитку. Такі га¬ рантії можна вимагати: на випадок спричинення підприємствами збитку третім особам, навколишньому середовищу, споживачам їх продукції чи послуг, на випадок загибелі чи пошкодження заставленого майна, а також майна, взятого в лізинг, в оренду та ін.;

г) розвиток судової практики вирішення спорів за договорами страху¬ вання і виконанням прийнятих рішень;