Ризики в страхуванні та їх менеджмент

Результати оцінки приймаються за основу для прий¬няття тих чи інших рішень при страхуванні, зокрема дозволяють віднести об'єкт до певної групи, визначити тарифну ставку, яка найбільш обґрунтовано відповідала б даному ризику. Середня величина ризикових обставин виражає середній ризиковий тип групи, що вико¬ристовується як міра порівняння.

В міжнародній страховій практиці використовуються різні методи для оцінки ризику. Найбільш поширені з них: метод індивідуальних оцінок; метод середніх ве¬личин; метод процентів.Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім типом ризику. Страхувальник може дати лише довільну оцінку, що виникає з його професійної підготовки й досвіду та суб'єктивного погляду.

Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, що створює аналітичну базу для визначення ризику по ри¬зикових ознаках. До них належить балансова вартість об'єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, ха¬рактер технологічного циклу, тощо.

При використанні методу процентів береться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надба¬вок (накидок) до тієї аналітичної бази, що зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процентах (інколи в промілях) від се¬реднього ризикового типу.

В практичній діяльності страховика велике значення має прогнозування тарифної політики на основі вивчен¬ня тенденцій в розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зведений до наступних напрямків:

— ризикові обставини, що пов'язані з освоєнням нових видів сировини, заміни традиційних матеріалів новими (полімерними, композитними, тощо);

— ризикові обставини, зумовлені новими виробни¬чими умовами в промисловості (введенням автоматизованих систем управління технологічними процесами, промислових роботів, роботизованих комплексів, тощо);

— ризикова ситуація, що пов'язана зі змінами в тех¬нології промислового й цивільного будівництва, зо¬крема, з освоєнням збірних модульних конструкцій, висотного блочного й крупнопанельного домобудування, тощо;

— ризикові обставини, що викликані впроваджен¬ням нових транспортних систем, яким властива висока пропускна й провізна здатність на різних шляхах сполу¬чення.

Щоб оцінити динаміку ризику в конкретній стра¬ховій сукупності, особливе значення має наявність та аналіз достовірної інформації. Зазначимо, що лише роз¬галужена група об'єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє з достатнім ступенем достовірності констату¬вати можливість збитку.

Оцінюючи збитки, доцільно розрізняти такі його види: ризики, які можливо застрахувати; ризики, що неможливо застрахувати; сприятливі й несприятливі ри¬зики; технічний ризик страховика.

Найбільш багаточислену групу складають ризики, які можуть бути застраховані. В зв'язку з цим зазначимо, що страховий ризик може бути оцінений з точки зору ймовірності надходження страхового випадку й кіль¬кісних розмірів можливого збитку. Щоб встановити, чи є даний ризик страховим, необхідно застосувати слідуючі критерії:

по-перше, ризик, який включається в розмір відпо¬відальності страхової компанії, повинен мати ймовірний характер високого рівня;

по-друге, ризик повинен виступати як випадковий. Це означає, що об'єкту, по відношенню до якого виникає страхове правовідношення, властивий тимча¬совий характер зв'язку. Він не повинен підлягати небез¬пеці, яка попередньо вже відома страховику чи власнику об'єкта страхування. При цьому обом сторонам договору страхування наперед невідомий конкретний момент на¬стання страхового випадку й можливий обсяг збитку як його наслідок;