Страхування кредитних та фінансових ризиків

Класифікація кредитних ризиків в країнах ЄС передбачає ризики загальної неплатоспроможності і ризики непогашення окремих видів кредитів – експортного, споживчого, іпотечного та сільськогосподарського.

Базовим документом, що регулює правовідносини у сфері страхування, є Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР (у редакції від 4 жовтня 2001 року № 2745-III; далі – Закон про страхування).

У статті 6 Закону про страхування наведено перелік видів добровільного страхування, серед яких названо страхування фінансових ризиків. У зв'язку з цим страхова компанія на підставі ліцензії та правил страхування фінансових ризиків (які встановлюються страховиком і визначають загальні умови та порядок здійснення добровільного страхування) має право здійснювати такий вид страхування.

У загальному випадку договори добровільного майнового страхування фінансових ризиків передбачають надання страховиком (тобто страховою компанією) страхового захисту на випадок непередбачених збитків у результаті невиконання договірних зобов'язань контрагентами перед страхувальником (або, що буває рідше, невиконання зобов'язань страхувальника перед його контрагентами).

Об'єктом страхування виступають майнові інтереси страхувальника, пов'язані з комерційними ризиками, що виникають при веденні господарської діяльності.

За такими договорами страховим випадком є невиконання контрагентом страхувальника (як правило, покупцем) зобов'язань за відповідними договорами (поставки, купівлі-продажу тощо) або виникнення збитків у зв'язку з невиконанням цих договорів.

Страховим випадком є невиконання контрагентом страхувальника (як правило, покупцем) зобов'язань за договорами купівлі-продажу, поставки тощо

Страхова сума за розглядуваними договорами страхування визначається за домовленістю страхувальника і страховика на підставі грошової оцінки зобов'язань контрагента перед страхувальником (або страхувальника перед його контрагентом) відповідно до умов договору, укладеного між страхувальником і його контрагентом.При цьому залежно від умов договору страхувальник має право отримати страхове відшкодування у розмірі прямого збитку в межах страхової суми. Це обумовлено обмеженнями, встановленими статтею 9 Закону про страхування, згідно з якою страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку.

На підставі статті 203 Цивільного кодексу УРСР (далі – ЦК) під збитками розуміються витрати, здійснені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не отримані кредитором доходи, які він отримав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Таким чином, збитками страхувальника при порушенні контрагентом страхувальника зобов'язань, прийнятих на себе за договором зі страхувальником стосовно поставки оплачених товарів є вартість непоставлених (непереданих) товарів, а при порушенні контрагентом страхувальника зобов'язань, узятих на себе за договором зі страхувальником стосовно здійснення платежів за договором у визначені договором терміни – сума платежу, що не надійшла у встановлені терміни.

Особливістю договорів страхування є можливість отримання страхувальником регресного права вимоги. Так, на підставі статті 27 Закону про страхування (див. також статтю 372 ЦК) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яку страхувальник або інша особа, котра отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Під сумою фактичних витрат слід розуміти суму страхового відшкодування, виплачувану страхувальником страховику за договором страхування. В той же час за договорами страхування фінансових ризиків часто передбачається франшиза (тобто частина збитків, не відшкодовувана страховиком згідно з договором страхування), що розраховується у відсотковому відношенні до страхової суми. У випадку якщо встановлено безумовну франшизу (що, як правило, і має місце), то страховим відшкодуванням буде сума збитку (в межах застереженої договором страхової суми), зменшена на суму франшизи.

Тому саме в межах цієї (сплаченої) суми страховик матиме право вимоги стосовно контрагента страхувальника, у зв'язку з чим страхувальник повинен передати страховику всі документи (засвідчені копії документів) і вжити інших заходів для забезпечення страховиком права вимоги до контрагента.