Оцінка ризиків у майновому страхуванні. Правове забезпечення страхової діяльності. Необхідність, сутність і принципи перестрахування

3. Необхідність, сутність і принципи перестрахування

Перестрахування виражає систему відносин, згідно якої страховик, приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей частину від¬повідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаціям. Цим переслідується мета ство¬рення по можливості збалансованого портфеля страхуван¬ня, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових операцій.

В основі перестрахування — договір, у відповідності з яким одна сторона — страховик — передає повністю чи частково страховий ризик (групу страховик ризиків пев¬ного виду) іншій стороні — перестраховику. Він, в свою чергу, приймає на себе зобов'язання відшкодувати стра¬ховику відповідну частину виплаченого страхового від¬шкодування.

Таким чином, в договорі перестрахуванні діють дві сторони: страхове товариство, що передає ризик (перестраховочний ризик) і страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик.

Сама операція, пов'язана з передачею ризику, на¬зивається цедируванням ризику, або перестраховочною цесією. В цьому зв'язку страховика, що передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, якій його прий¬має,— цесіонарієм.

Можлива і передача ризику, що прийнятий даним перестраховиком від цедента, повністю або частково ін¬шому страховому товариству. Наступна передача перест¬раховочного ризику називається ретроцесією, а страхова компанія, яка передає ризик в перестрахуванні третьому учаснику, ретроцедентом. В свою чергу, страхове то¬вариство, що приймає ретроцедируваний ризик,— ретроцесіонарієм.

Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестраху¬вання. Однією з них є принцип відшкодування, згідно якому перестраховик зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно долі участі, але лише в тому випадку, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страху¬вальник зобов'язаний повідомляти страховика до укла¬дення договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосу¬ються об'єктів страхування, а також ступеня загрози цим об'єктам з боку стихійного лиха.

Аналогічні обставини витікають з операцій перестраху¬вання. Цедент зобов'язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про цедируваний ризик. Ця обставина має особливе значення для підтримання довгос¬трокового співробітництва перестраховика з цедентом.

Елементами договору перестрахування є ризик, стра¬ховий платіж, страхове відшкодування, тощо.

Об'єктом перестрахувальних операцій є майнова си¬туація в даному страховому товаристві, що виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав чи обо¬в'язків, що витікають з укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями перестрахування, які підписані цедентом відносно передачі ризиків. Страховик не зобов'язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати взяті ризики повністю або частково в перестра¬хування.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяки чому відбувається кількісне і якісне вирівнювання портфеля. Механізм передачі стра¬хового ризику можна показати на схемі.

Схема 1. Напрями й суб'єкти передачі страхового ризику.

Крім перерозподілу ризику, перестрахування ви¬конує деякі допоміжні функції, зокрема, воно дозволяє приймати на страхування унікальні й крупні ризики.

В процесі тривалого розвитку перестраховочних опе¬рацій (перше перестраховочне товариство було утворено в німецькому місті Кельні в 1846 p.) сформувались певні види перестраховочних договорів. По формі взаємно взятих зобов'язань цедента й перестраховика договори перестрахування підрозділяються на: