Міжнародне медичне страхування

Франція. У Франції медичне страхування було вве¬дено в 1910 році спочатку у вигляді фондів взаємодопомоги,а починаючи з 1928 року ці фонди,були перетворені в страхові компанії. На сьогодні у Франції існує єдина ієрархія страхових кас, діє вертикальна система ме¬дичного страхування: могутня страхова ор¬ганізація - Національна страхова орга¬нізація (національна каса страхування най¬маних робітників), яка знаходиться під кон¬тролем Міністерства соціального забезпе¬чення та праці й обіймаєсобою 78% населен¬ня, має 129 місцевих відділень, кожне з яких відповідаєза страхування в окремому регіоні і не конкурує між собою. Місцеві відділення мають певну автономію, але, в цілому, підля¬гають адміністративному контролю з центру.

Фермери Франції зберегли свої страхові компанії, але і вони,в цілому, підпорядковані загальним правилам, встановленим урядом. Ці фермерські та інші професійні страхові ка¬си обіймають 12% населення. Окрім цього, Франція має розвинуту сітку приватних стра-хових компаній. У випадку отримання стра¬хового поліса у приватній страховій компанії остання, як і будь-яка страхова каса, оплачує госпітальні затрати та рахунки пацієнта за прийом лікарями. Шкала додаткових послуг варіює та являється предметом конкуренції приватних страхових компаній.Нідерланди. У Нідерландах медичне страхування заро¬дилось у 1901 році і на той час являло собою декілька сот товариств взаємодопомоги та страхових компаній. Деякі з них були вели¬кими, але більшість була маленькими ор¬ганізаціями, які представляли інтереси насе¬лення невеликого міста, підприємства. В 1940 році почалось введення керованого медичного страхування, яке вимагало введення стандар¬тизації в створенні системи медичного страху¬вання у зв'язку з чим більшість невеликих компаній з'єднались в більш великі страхові фонди. Діяльність територіальних страхових організацій в теперішній час регулюється Центральною Радою страхових фондів, яка складається із представників роботодавців, профспілок, медичних асоціацій, органів уп¬равління. Цей орган не є урядовим, але йому делеговані ряд важливих повноважень,зокре¬ма, слідкувати за тим, щоб страхові компанії не відмовляли населенню в наданні страхових медичних послуг, контролювали витрати ре¬сурсів, надавали інформацію, необхідну для визначення нормативу централізованого фінансування страхових організацій, розра¬хунку страхових внесків та тарифів. Більша частина населення була включена в систему керованого страхування з наданням права са¬мостійно вибирати страхову компанію.

До 1990 року 60% населення Нідерландів знаходилось в системі регульованого страху¬вання. Більш як 30% населення були застра¬ховані у приватних страхових компаніях. Приватний сектор страхування намагається притягнути клієнтів меншим розміром стра¬хового внеску. Біля 40% приватного страху¬вання складають групові угоди страхування між підприємцями та страховими компа¬ніями. Підприємці сплачують половину і більше від суми страхового внеску, останнє до¬плачують працівники. Також має місце персо¬нальне або сімейне страхування.

Реформи, проведені на початку 90-х років, відомі під назвою "план Деккера", замінили напрацьовані фрагментарні страхові програ¬ми на універсальну систему обов'язкового ме¬дичного страхування. Уведена єдина для всіх категорій населення ставка страхового вне¬ску, розрахована як відсоток від фонду при¬бутку і не відображає індивідуальні ризики. Зібрані на цій основі кошти акумулюються в страховому фонді і потім повертаються стра¬ховику, якого вибрав клієнт,або репрезентуючий його інтереси страхувальник. Платіж страховику виконується на основі зважених нормативів на одного застрахованого. Страхо¬ва компанія, що взялась за страхування, по¬винна знати,що незалежно від складу застра¬хованих вона отримає відрахування, що відоб¬ражують реальний можливий об'єм затрат. В Нідерландах також враховані в нормативі ви¬трати. При цій системі відповідальність уряду за стан охорони здоров'я зберігається, але ба¬гато функцій управління та планування пере¬ходять до страхових компаній.

Швеція. Один із найвищих у світі життєвих рівнів має Швеція. У Швеції страхові закони по медичному страхуванню були видані в 1898 році. Всезагальне обов'язкове медичне стра¬хування було введено в 1955 році. Воно обіймало всіх громадян у віці до 16 років. Національна система соціального страхуван¬ня - загальна й обов'язкова для всього насе¬лення країни. Особисто медичне та стомато¬логічне страхування є його невід'ємною час¬тиною. Управління всією системою вико¬нується 26 регіональними бюро соціального страхування. Управління їх діяльністю ви¬конує Національна Рада соціального страху¬вання. Затрати на соціальне благо досяга¬ються за рахунок 25% бюджету центрально¬го уряду,26% затрат несуть муніципальні та окружні ради та 48% витрат несуть робото¬давці. Чисто на охорону здоров'я та медич¬ну допомогу 18% коштів відраховує уряд, 51% місцеві органи влади, 31 % робото¬давці. Однією з особливостей шведської сис¬теми страхування являється передача заст¬рахованими до страховиків своїх юридичних прав по питанням медичного страхування.

Великобританія. Великобританія використовує для громадян країни майже виключно систему бюджетного фінансування охорони здоров'я, що обумовлює його державний характер з високою мірою централізації управління. Бюджетна схема передбачає фінансування охорони здоров'я із загальних податкових надходжень до державного бюджету і охоплює всі категорії населення. При цьому основна частина медичних установ належить державі, управління здійснюється центральними і місцевими органами влади за ієрархічним принципом.