Державний лад Афін

Суд.

Під керівництвом колегії архонтів діяв вищий судовий орган –геліея. Геліея, крім чисто судових функцій, виконувала функції у сфері законодавства.

У віданні колегії архонтів знаходились релігійні, сімейні і справи, що стосувались моралі. Дев’ять архонтів і секретар вибирались за жеребом – по одному від кожної філи. Потім архонти, крім секретаря, піддавались докимасії в раді п’ятисот. Другу перевірку архонти проходили в геліеї. Архонти – енонім, базилевс і полемарх – мали рівну владу і кожен з них вибирав собі два товариша. Геліея складалася з 6000 чоловік, щороку вибиралась шляхом жеребкування архонтами з числа повноправних громадян не молодших 30-ти років по 600 чоловік від кожної філи. Увесь склад суду був поділений на десять частин по 500 чоловік у кожній. 1000 суддів були запасними. Суд був відкритим і гласним. З метою запобігання підкупу суддів лише в день слухання справи визначалося, яке саме відділення буде її розглядати. Кримінальне судочинство мало кілька стадій: оголошення обвинувачувальної скарги, виступ обвинувача і підсудного, допит свідків, таємне голосування про винність чи невинність підсудного (вердикт), таємне голосування про міру покарання, оголошення вироку, останнє слово підсудного. Рішення суду оскарженню не підлягало. Під час винесення рішень і вироків суд не завжди був зв’язаний законом. Він міг керуватися звичаями своєї країни і фактично сам створював норми права. Крім геліеї, в Афінах було ще декілька судових колегій, які розглядали коло певних справ: ареопаг, чотирі колегії ефетів, колегія сорока.Судовий процес. Розпочинати судові справи могли тільки повноправні афінські громадяни. Інтереси неповнолітніх і жінок представляв глава сім’ї, метека – його простат, за раба в суді відповідав його господар. Судовий розгляд поділявся на стадії: попереднього розслідування, судового розгляду і винесення рішення чи вироку. Учасникам процесу надавалась можливість висловити свою думку щодо міри покарання. Жінок і неповнолітніх як свідків не залучали, рабів при допитах катували. Під час попереднього слідства свідчення потерпілого, обвинуваченого, свідків, а також речові докази запечатувались у спеціальну посудину і в такому вигляді направлялись до суду. Рішення приймалось таємним голосуванням більшістю голосів. На судові рішення і вироки допускалась апеляція в геліею. Рішення геліеї були остаточними і оскарженню не підлягали.

Основні риси афінського права.

Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’являється писане право у вигляді Законів Драконта. Це було великою перемогою народних мас. Тлумачення звичаєвого права за традицією належало аристократії і призводило до частого зловживання. Запис діячих норм права дозволив обмежити свавілля в тлумаченні юридичних правил. При цьому Драконт включив до законів ряд нових суттєвих положень, які відображали нову соціально-економічну ситуацію. Так, наприклад, скасовувалась кровна помста, вво-дились нові правила судочинства. Закони закріплювали права приватної власності, встановлюючи при цьому суворі покарання за посягання на приватну власність. Чітке виконання законів вважалось неодмінним елементом демократії. На початку VІ ст. до н.е. в Афінах Солоном була проведена, велика законодавча робота: Закони Драконта були скасовані за винятком деяких постанов про вбивство. У V – ІV ст. до н.е. закони стають головним джерелом права. Майнові відносини. Афінське право не знало чіткої різниці між речами, але правовий статус нерухомості мав свої особливості. Був відомий також поділ майна на видиме і не-видиме. До першого належали: земля, раби, худоба, до другого – гроші, дорогоцінності. Серед речових прав відомі були володіння і власність. Зобов’язання виникали з договорів або деліктів. Договори в більшості укладались у письмовій формі, хоч ніякої обов’язкової форми не існувало. До реформи Солона невиконання договірних зобов’язань тягло за собою особисту відповідальність боржника. Після реформи засобом забезпечення договірних зобов’язань залишаються завдаток, застава, порука. Афінському праву були відомі різні види договорів: купівлі-продажу, найму, позики, підряду, схову, товариства, доручення, комісії. Зобов’язання із деліктів виникають у випадку заподіяння майну будь-якої шкоди. Шлюбно-сімейне право. Вступ до шлюбу в Афінах вважався обов’язковим. Але якщо громадянин не вступав у шлюб, то це не спричиняло покарання. Шлюб розглядався як різновид договору купівлі-продажу, а наречена – як об’єкт угоди. Розлучення для чоловіків було вільним, але для жінок це була складна справа. Жінка займала в сім’ї залежне становище. Взагалі, в Афінах жінки не мали ні політичних, ні громадянських прав. Батьківська влада спочатку була дуже широкою, але з часом слабне. Спадкове право. Спадкування здійснювалось за законом і заповітом. Спадкоємцями за законом в першу чергу були сини, але коли синів не було, то успадковували дочки. Спадкування за заповітом розпочинається з Солона. Заповідати міг лише той, у кого не було законних дітей чоловічої статі. Не могли заповідати неповнолітні, жінки, прийомний син. Кримінальне право. Афінському праву були відомі такі види злочинів: державні, проти сім’ї, особи, власності. Розрізнялись навмисні і необережні злочини, відомо було поняття самооборони, проводилась різниця між підмовником і виконавцем злочину. Серед покарань слід відмітити смертну кару, продаж у рабство, штраф, конфіскацію, безчестя. Покарання для рабів і вільних було різним. Список використаної літератури : 1. Аристотель. Афінська політика. М., 1996. 2. Колобова К. М. Виникнення і розвиток Афінської держави . Л., 1988. 3. А. Шевченко. Історія держави і права закордонних держав. 1994. 4. М.М. Страхов «Історія держави та права зарубіжних країн».1999 5. Історія Древньої Греції. М., 1982. 6. З.М Черниловський «Загальна історія держави та права».1996