Акти конституційного значення. ЗУНР
Важко сказати, який би перебіг прийняли події. Коли б ідей¬ний і дисциплінований легіон Українських січових стрільців з'єд¬нався з січовими стрільцями Є.Коновальця, польський опір у Льво¬ві було б локалізовано. По-друге, без участі січових стрільців Укра¬їнський національний союз навряд чи наважився розпочати повстання проти гетьмана, а це збільшило б можливість порозумін¬ня між соціалістичними партіями і гетьманом.21 листопада 1919 p. Українська Національна Рада уповнова¬жила Л.Цегельського та Д.Левицького поїхати до Києва для перего¬ворів про об'єднання Галичини зі Східною Україною. Проте, там уже палахкотіла громадянська війна, тому 14 грудня у Фастові було підписано так званий Передвступний договір з Директорією УНР, шо включав такі пункти: 1) ЗУНР виявила бажання об'єднатися з Великою Україною як складова частина цілого; 2) обидви уряди мають подбати про здійснення цього; 3) ЗУНР притримує свою територіальну автономію; 4) цей договір буде опубліковано за зго¬дою Директорії УНР та Державного Секретаріату ЗУНР.
Гетьман Скоропадський зрікся влади 14 грудня 1918 р., тому договір був укладений не з тодішнім урядом України, а лише з представниками повстанців, що воювали проти гетьмана. З цього видно, що в той час настрої галичан схилялися у бік республіканців.
Перший уряд ЗУНР саморозпустився, і було створено новий під проводом С.Голубовича.
Перша сесія доповненої Української Національної Ради прий¬няла Передвступний договір про об'єднання всіх українських зе¬мель в одній державі за умови, що до скликання Установчих зборів найвища влада в Галичині належить Українській Національній Раді та її виконавчому органу - Державному Секретаріату. Сесія обрала делегацію у складі 65 чоловік для участі в святкуванні проголошен¬ня соборності. Ця делегація мала засідати в Трудовому конгресі, що був Всеукраїнським передпарламентом. Акт соборності відбувся 22 січня 1919 р. в Києві на Софійській площі, де було проголошено Універсал: "Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України - Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніпрянсь¬ка Велика Україна. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка".
Після проголошення Акта соборності Галицька держава отри¬мала назву Західна область Української Народної Республіки. Про¬те фактичної злуки не відбулось: організація влади ЗУНР не зміни¬лася й обидві держави надсилали кожна свої окремі місії за кордон.
Місцеві органи влади. Згідно з розпорядженням Української Національної Ради від 1 листопада 1918 р. у всіх місцевостях старі органи влади і управління належало ліквідувати. Замість них слід було утворити нові, українські. Такими органами влади мали стати міські та повітові ком'ісари з дорадчими органами при них - національними радами.
Українська Національна Рада 16 листопада 1918 p. видали "Тимчасовий закон про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки". Значне місце в ньому посідали питання організації та компетенції місцевих органів влади.
Основним представником влади у повіті був повітовий комі¬сар, якого призначав державний секретар внутрішніх справ. Він призначав у села і містечка громадських комісарів, якщо такі ще не були обрані населенням; де були обрані - затверджував кандидату¬ри. Він мав право оголосити розпущеними місцеві громадські ради і призначити до них нові вибори.
В усіх повітах шляхом виборів слід було утворити повітові національні ради (що на практиці в більшості випадків вже було зроблено раніше), а у громадах та містах - громадські і міські ради. Вибори до них проводилися на засадах загального і рівного вибор¬чого права.
До обов'язків повітових комісарів належало: 1) берегти інтере¬си української державності та протидіяти будь-яким спробам завда¬ти їй шкоду; 2) приймати присягу від службовців повітових служб і адміністрації; 3) приймати рішення з усіх питань, якщо колишні австрійські службовці відмовляються служити; 4) затверджувати розпорядження адміністративних повітових властей загального ха¬рактеру; 5) давати дозвіл на носіння зброї цивільному населенню;
6) здійснювати нагляд за діловодством усіх державних інституцій і службових осіб у повіті.
У справах громадської безпеки повітовому комісару підпоряд¬ковувалися повітові військові коменданти і коменданти жандарме¬рії. У господарських справах повітові комісари повинні були співп¬рацювати з повітовими харчовими комітетами.
Органи охорони порядку, судова система. Реорганізація армії. Після проголошення ЗУНР у багатьох повітах і населених пунктах було ліквідовано колишню австрійську жандармерію. Замість неї місцеві комісари почали на добровільних засадах формувати, так звану, народну міліцію. Але така система не могла забезпечити надійної охорони порядку в усій державі. Тому 6 листопада 1918 p. Українська Національна Рада прийняла рішення про утворення корпусу української державної жандармерії. До нього набирали добровольців, в першу чергу з числа військовослужбовців. Держав¬на жандармерія підпорядковувалась спочатку Державному секрета¬рству військових справ, але з часом була відокремлена від військо¬вої влади.Незабаром в усіх повітах було утворено станиці державної жандармерії, які очолювали жандармські повітові коменданти. Во¬ни повністю підпорядковувались повітовим комісарам, а по служ¬бовій лінії - команді державної жандармерії, а остання - відділу громадської безпеки секретарства внутрішніх справ.