Господарство в України на рубежі 1980-1990 рр
Господарство в України на рубежі 1980-1990 рр
Розвиток господарства як І раніше мав індустріальне спряму¬вання, і в цьому напрямку Україна досягла значних успіхів. Так, на початок 80-х років республіка давала понад 50% загальносоюз¬ного виробництва залізної руди, понад третину чавуну, сталі, прокату, понад 25% видобутку вугілля. У республіці випускалось 97% вугільних комбайнів, 52,3% вантажних магістральних ваго¬нів, 33,2% турбін, 24,7% тракторів тощо. Однак, незважаючи на окремі досягнення, залишалася ціла низка проблем, у тому числі проблема якості промислової продукції.
Уповільнення темпів економічного зростання та зниження ефективності виробництва вимагали від керівництва СРСР зміни соціально-економічної орієнтації.
Після квітневого (1985 р.) Пленуму ЦК КПРС у країні почала здійснюватися нова економічна політика (неонеп), що пройшла у своєму розвитку декілька етапів. На першому етапі нова політика отримала назву «курс прискорення», і була сформульована лише в загальних рисах. Головною метою даного курсу пропонувалась всебічна інтенсифікація суспільного виробництва за рахунок прі¬оритетного розвитку ряду сфер: науково-технічного прогресу, структурної перебудови, ефективної системи управління, органі¬зації і стимулювання праці.
Ця модель була зовсім теоретично необгрунтована, оскільки зрозуміло, що структурна перебудова економіки неможлива без реорганізації всього господарського механізму/Тому вже через рік термін «прискорення» виходить із користування і замінюєть¬ся терміном «перебудова». На початку «перебудови» йшлося про те, що необхідно «перебудовуватися», що «так жити не можна». На жаль, ні у вчених-економістів, ні у політиків чіткого уявлення про те, від якої моделі економічної системи ми відмовляємось і до якої моделі хочемо прийти, не було. Тому весь «процес» ішов не по лінії створення нової економічної системи, а по лінії руй¬нування існуючої.
Дванадцята (і остання) п'ятирічка (1986-1990 рр.) виявилася безплідною і, значно випереджаючи всі попередні з марнотратст¬ва заради дутих темпів прискорення, з тріском провалилася на півдорозі. Впритул до 1988р. ставилось завдання створення пла¬ново-ринкової системи, в якій ринок розглядався як допоміжна торгово-комерційна «прибудова» до планової економіки. Однак з цього нічого не вийшло.
Згідно з рішеннями червневого (1987 р.) Пленуму ЦК КПРС з 1988 р. почалося здійснення радикальної економічної реформи. До середини 1987 р. було розроблено і прийнято програму корін¬ної перебудови системи управління економікою. Вона передба¬чала її соціальну переорієнтацію, структурні перетворення, ре¬форму ціноутворення і перебудову фінансово-кредитної системи за загальної спрямованості до регульованої ринкової економіки.
Епіцентром урядової програми, запропонованої в 1989 р. з'їзду народних депутатів СРСР, якраз і було здійснення ради¬кальної економічної реформи. Було прийнято пакет постанов, в яких йшлося лише про косметику планової системи управління народним господарством, підвищення ролі Держплану в нових умовах господарювання. «Фундаментальна» підготовка до ринку у цих документах фігурує лише в розумній необхідності його на¬сичення товарами.
«Радикальна» реформа була найбезпліднішою із всіх поперед¬ніх. У ній не лише не вирішені, але навіть і не поставлені по-науковому питання про непридатність вимірювачів економічного зростання і принципу визначення фонду зарплати за обсягом то¬варної продукції, що дало можливість зберегти в інструкціях і методиках усе у попередньому вигляді.
У 1989 р. ці чергові безплідні документи стали теоретичною базою для програми діяльності уряду, обраного новим парламен¬том, найближчою метою якої була стабілізація економіки в 1990 р. В Україні 1989 рік був останньою точкою відліку відносної стабільності в економіці, але тільки відносної, а з 1990 р. почався фактичний спад виробництва. Приріст товарів народного спожи¬вання було намічено величезний - на декілька млрд. руб. (всього по СРСР - на 60 млрд. руб.). Особливо великі надії покладалися на скорочення воєнних витрат і конверсію оборонних галузей промисловості. Робота зі стабілізації економіки урядом велась дуже активно. Але вже до травня 1990 р. стало вочевидь, що про¬грама стабілізації економіки «горить»: темпи зростання виробни¬цтва товарів народного споживання у 5 разів, а продуктових - у 10 разів нижчі за намічені.
Саме в цих умовах на горизонті й замаячив ринок. Він приве¬рнув увагу керівництва країни як можливість самозбереження, бо кредит довіри до нього з боку народу вже було вичерпано. І обі¬цяти більше було нічого.Після того, як 24 травня 1990 р. на третій сесії Верховної Ради СРСР голова уряду М. І. Рижков виступив з доповіддю «Про еко¬номічне становище країни і про концепцію переходу до регульо¬ваної ринкової економіки», ринок стартував. Через місяць перед¬бачалося підвищити ціни на хліб і хлібопродукти у З рази, а з сі¬чня 1991 р. - більшість оптових і роздрібних цін від 50 до 100%, що свідчить про те, що перехід до ринку розпочався з директив¬ного підвищення цін у напрямку світових.