Запорозьке козацтво - феномен світової історії

Пізніше історик писав про Петра Калнишевського у своїй праці Історія запорозьких козаків".

Коли у 1965 році у видавництві" Дніпро" вийшла книга Івана Миколайовича "В пошуках скарбів", в якій автор розповідає історію зстаннього кошового отамана та історію пошуку могли Д. Яворницьким, вона була сприйнята з великим ентузіазмом і справила неабияке враження на всіх патріотично настроєних українців: ті роки були роками національного піднесення.

У тій же книжці: " Десь у 80-х роках минулого сторіччя Соловки відвідав громадський діяч Архангельська М.А. Калнич. Він поцікавився долею запорозького отамана і попросив старих монахів показати йому місце ув'язнення Калнишевського.Калнич так описує цю камеру: " Житло в'язня має форму лежачого зрізаного конуса з цегли завдовжки чотири аршини і завширшки сажень. і., запліснявілі, повітря затхле, задушливе. У вузькому кінці камери є маленьке віконце вершків шість уквадраті. Промінь світла, немов крадькома, через - три рвами і двоє ґрат тьмяно освітлює цей страшний каземат. При такому світлі читати можна було тільки в найсвітліші дні, та й то з великим напруженням зору. Після півгодинного перебування в задушливій атмосфері каземату стає тяжко дихати, кров припливає де голови, з'являється якесь безмежне почуття страху... У кожного, хто туї побував, хай він буде найсуворішою людиною, мимоволі виривається : грудей якщо не крик жаху , то тяжке зітхання, і з язика злітає запитання "Не вже тут можна жити? Невже люди були настільки міцні, що могли витерпіти роки цього могильного життя.

Літні монахи розповіли Яворнйцькому ще жахливіше: "...Колі кошового перевели з Прядиленої камери в інше приміщення то від нього залишилося в камері більше як на два аршини нечистот; що, провівши тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; що нього, як у звіра, виросли великі пазурі, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками, розпався на лахміття і звалювався з плечей".

Сам Імператор Олександр І, а пізніше і Дмитро Яворницький жахнулись, побачивши цей каземат. Тут тоді було повно пацюків, і : дозволом спустити в'язневі палицю, щоб відігнати їх, потрібно буї звертатися аж до Петербурга.

Соловецький святий острів став уже за наших часів місце ув'язнення та загибелі багатьох українців. В пам'яті українського народу завжди буде жити згадка про останнього кошового отамана Запорізької Січі - Петра Калнишевського.

ІІІ.

Майбутнє сучасної України - це її молодь, яка повинна знати і пам'ятати - найвизначніші події з історії своєї держави, оскільки у народу, який не має минулого, не може бути і майбутнього.

З давніх-давен людям було відоме " дерево життя " - гілочка, на якій ростуть три листочка. Перший листочок - символ минулого, другий - сьогодення, третій - майбутнього. Зображення " дерева життя ", які карбувалися на камені в

далекі часи, дійшли до наших днів. Це свідчить, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний взаємозв'язок минулого, сучасного і майбутнього. Як це розуміти ? Все, що ми маємо нині - наслідки минулих подій, а те, що відбувається зараз, породжує майбутнє.

Отже , лише пам'ятаючи про помилки минулого , ми можемо сьогодні будувати майбутнє, вибравши, враховуючи досвід минулих поколінь, правильний напрямок, а він для будь - якої нації, представники якої бажають щастя, миру та процвітання своєму народові, - один , і незважаючи на всі труднощі та перешкоди, продовжувати любити і творити свою суверенну і демократичну державу.

З віків страждань, з віків руїни

Крізь кров'ю зрошені літа

Встає нова моя Вкраїна,

Моя Вітчизна золота.