Історія України
4. Неп і особливості його впровадження в Україні.
20-ті рр. XX ст. - період мирного розвитку, відродження економіки в Україні, мистецького піднесення, пов'язаних із запровадженням НЕПу. Відродження ринкових засад в економіці, деяке послаблення політичного терору призвели до швидкого економічного зростання, поширення української мови в усіх сферах суспільного життя. Входження радянської України до складу новоутвореного СРСР призвело до втрати будь-яких решток самостійного управління; всіма процесами в республіці керував московський центр.
5. Володимир Мономах "Повчання дітям".
Володимир мономах (1053 - 1125) - великий князь Київський, мислитель і письменник. Син кн. Всеволода Ярославича і "цариці грекині", онук (по матері) візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. З молодих років княжив у Ростові, Чернігові, Переяславі. 1113 р. запрошений киянами на великокняжий престол, який посідав до самої смерті.В. М. - один з найавторитетніших, політично мудрих руських князів, видатний полководець. Наполегливо і послідовно боровся за незалежність Русі та проти міжусобних чвар. Мабуть, один із перших вітчизняних світських мислителів, вчинки і спосіб життя якого відповідали його ідеям і вченню. Законодавчими актами та благочинністю В. М. відчутно пом'якшив політ. та економічне становище нижніх прошарків суспільства, опікувався життям церкви, заохочував освіту і шкільництво.
Головний літ. твір В. М. - «Повчання дітям та "кто прочтет"» - складається з трьох самостійних частин: власне "Повчання", "Літопису" його життя ("Автобіографії") та листа ("грамотицы") постійному політ. суперникові - кн. Олегу Святославичу. Всі складові частини "Повчання" пов'язує єдине ідейне спрямування, що робить його яскравим зразком одного з найдавніших на Русі філософськополіт. творів.
6. Гетьман І.Мазепа.
Іван Мазепа (1687-1708). Вирішальний етап у стосунках між Гетьманщиною та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи - одного з найвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України. Народився Мазепа 1639 р. у знатній українській родині, що користувалася великою повагою у Війську Запорозькому. Він дістав досить високу освіту. Провчившись у Київській колегії, Мазепа перейшов до колегії єзуїтів у Варшаві й згодом вступив на службу до польського короля. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а також виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій Україні. У 1669 р., повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу дипломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Ці ж риси допомагають Мазепі встановити контакти з високопоставленими царськими урядовцями. У 1687 р., коли змістили Самойловича, його наступником було обрано не кого іншого, як Мазепу, підтриманого російськими вельможами.
7. Утворення Галицько-Волинської держави.
Інші надзвичайно важливі зміни відбувалися на Південно-Західній Україні - в Галицькому та Волинському князівствах. Коли якась із старих київських земель і могла кинути виклик зростаючій могутності російського Північного Сходу, тобто Суздалеві, Володимиру й ще не опереній Москві, то ними були Галицьке та Волинське князівства на південному заході. Грушевський вважав ці два князівства найбезпосереднішими спадкоємцями політичної та культурної традиції Києва. Інший видатний український історик - Томашівський - назвав Галицько-Волинське князівство першою безперечно українською державою, оскільки у XIII ст., в апогеї своєї могутності, ці об'єднані князівства охоплювали 90 % населення, котре проживало в межах нинішніх кордонів України. Князівства ці були важливими і в інших відношеннях. Простягаючись по західних окраїнах Київської Русі, вони з самого початку стали ареною запеклої боротьби між українцями та поляками, що тривала, не вщухаючи, аж до середини XX ст. Князівства ці були також важливим культурним рубежем. Вони виступали або як найсхідніший форпост католицького Заходу, або ж як найзахідніший - православного Сходу.
8. Утворення Української Центральної Ради, її лідери (М.Грушевський, В.Винниченко, С.Єфремов.)
В українській історії XX ст. знайдеться не багато діячів, які б змогли зрівнятися з Михайлом Сергійовичем Грушевським (1866-1934). Видатний діяч національно-визвольного руху, голова Української Центральної Ради, перший президент Української Народної Республіки, автор Універсалів Центральної Ради, які стали найвидатнішими конституційними документами в історії української державності. Політичну діяльність М.С.Грушевський поєднував з великою титанічною працею історика (йому належить близько 2 тис. наукових праць). Під проводом великого вченого і демократа Центральна Рада розпочала своїми чотирма Універсалами велику справу будівництва Української держави. Під керівництвом М.Грушевського Центральна Рада пройшла шлях від вимог автономії України до проголошення незалежності. Проіснувавши всього чотирнадцять місяців, Центральна Рада, очолювана М. Грушевським, заклала могутні підвалини державного будівництва: була прийнята конституція України, відновлено символи держави (золотий тризуб і синьо-жовтий прапор). Започатковувалось створення української армії, була введена власна грошова одиниця - гривня.