Княгиня Анна
Княгиня Анна
Походження другої дружини Романа Мстиславича повите таємницею. Протягом півтора століття у науковому середовищі точаться суперечки навколо її родоводу. Варто наголосити на тому, що мати Данила й Василька згадується лише в одному джерелі - Галицько-волинському літописі ХІІI ст. Перша частина цієї пам'ятки - Галицький літопис - створювалась сучасником Романової княгині. Тому його свідоцтвам слід довіряти.
Матір синів Романа була його другою дружиною. Зі своєю першою жоною, дочкою київського князя Рюрика Ростиславича Предславою, він розлучився 1197 р., а 1203 р. примусив постригтись її в черниці. Не пізніше 1199-1200 рр. галицько-волинський володар одружився вдруге, бо 1201 р. народився його старший син Данило. Та якщо перший шлюб Романа Мстиславича (хай коротко) згаданий у літописі, то другий джерела замовчали. Мабуть, існували якісь причини.
Не раз вже згадувалось, що літописці мало й якось неохоче писали про жінок Давньої Русі. Але у випадку з Романовою княгинею мало б бути інакше. Адже Галицько-Волинський літопис є апологією Романа та його родини. Сам великий князь постійно згадується і звеличується в перебігу розповіді про його нащадків Данила й Василька, їхніх дітей та онуків. Тому виглядає дивним явно свідоме умовчання джерела про другий шлюб Романа, тим більше що сама княгиня постійно виступає в тому літописі як одна з активно діючих осіб.
Головну й, мабуть, універсальну причину замовчання галицьким літописцем другого шлюбу Романа Мстиславича історики вбачали в тому, що Галицько-Волинський літопис не зберігся за перші п'ять років XIII ст. Хоча його перша стаття датується на берегах одного з списків рукопису (Іпатіївського) 1201 р., насправді у ній йдеться про події 1205 р. Однак у літописця, як нам здається, існував також інший мотив для того, щоб «забути» про шлюб князя Романа. Та про це йтиметься далі.
При всьому тому, що Романова княгиня неодноразово згадана в Галицькому літописі, вона жодного разу не названа на ім'я. Лише з побіжної репліки волинського літописця 90-х рр. ХІІІ ст. довідуємось, що її звали Анною:
«Вклав Бог до серця князя Мстислава благу думку, і створив він кам'яну каплицю над могилою своєї бабусі княгині Романової у монастирі святого. Висвятив він її на честь праведних Іоакима й Анни й відслужив у ній службу».
Коли Роман загинув у Польщів в червні 1205 р., княгиня Анна стала регентшею при своїх малолітніх синах, їй одразу ж довелося наштовхнутись на сильний і запеклий опір боярських олігархів, що воліли позбавитись дружини й синів владного князя, який стримував, а то й жорстоко придушував їхню сваволю.
Анна мала мужність не відступити перед могутнім ворогом - боярством. Хоча, тверезо зваживши сили, княгиня залишила Галич, а далі добровільно пішла з Володимира. Протягом перших двадцяти років XIII ст. вона веде боротьбу за повернення дітям Романового спадку, за відновлення Галицько-Волинського великого князівства, що, здавалося, назавжди загрузло в болоті боярської анархії й свавілля. Ця боротьба велася від імені наступників, «отчичів» Романа - Данила й Василька, тому ми розповімо про її перипетії у життєписі старшого Романовича. Тут же відзначимо, що княгиня Анна виховала своїх синів мужніми рицарями, свідомими політиками й патріотами, борцями за об'єднання Галицької й Волинської земель. Зупинимось головним чином на походженні княгині, її оточенні, бо розкриття таємниці її родинної приналежності дозволяє по-новому глянути на події та явища історії Галицько-Волинської Русі кінця XII - першого двадцятиріччя ХІІІ ст.
Дивна річ: галицький літописець, уникаючи називати Романову княгиню на ім'я, охоче пише про її взаємини з угорським королем і польськими князями. Незабаром по загибелі Романа угорський король зустрівся з Анною в галицькому місті Сянику. В літописі сказано, що король побачився з ятрівкою своєю й прийняв Данила як милого сина. Ці слова літописця дали привід деяким ученим вважати Анну угоркою. Та трохи далі той же галицький книжник зауважує, що коли Анна з Васильком, рятуючись від Ігоревичів, котрі вокняжились у Галицько-волинській Русі, приїхала до Польщі, князь Лєшко з великою честю Прийняв свою ятрівку з дитиною! 3 цього зауваження дехто з істориків зробив поквапливий висновок, що княгиня була полькою.
Не одне десятиліття дослідники шукали родичів княгині Анни в Угорщині. Та не знайшли. Так само марними виявилися пошуки її польських коренів. Ще на початку нашого століття знаменитий київський генеалог М. Баумгартен довів, що Анна не могла бути ні угоркою, ні полькою.Складніше стоїть справа з гіпотезою про візантійське походження великої княгині Романової. Поважні історики наводили чимало, здавалось би, серйозних доказів на користь такої думки. Тому вважаємо за доцільне коротко розглянути найважливіші серед них. Прихильники версії, за якою Анна була візантійкою, звертають увагу на низку історичних фактів. У травні 1200 р. у Константинополі побувало посольство Романа - чи не сватало воно якусь дівчину для князя? Ми вже розповіли про три походи Романа проти половців, перший з яких відбувся 1197-го чи 1198 р., а останній - 1204 р. Чи не була шлюбна угода наслідком укладеного в кінці XII ст. русько-візантійського союзу? Адже відомо, що династичні шлюби були найбільш надійною печаткою для скріплення міждержавних угод. У підвалинах «візантійської» версії походження Романової княгині лежить, таким чином, упевненість у близькості між галицько-волинським князем і візантійським імператором - упевненість, що бере початок у XIII ст.