Павло Бут
Все це ускладнювало становище Киселя. До того ж король, тільки-но повернулися в Україну посли, доручає Киселю та польському гетьману магнату Миколі Потоцькому негайно провести ревізію реєстру, виключивши з нього особливо непокірних. У відповідь на обурення козаків Потоцький загрожує їм розправою.
Кисіль, як сеймовий комісар у козацьких справах, намагається із свого боку вплинути на реєстровиків. На його думку, їх можна було б упокорити, застосувавши три основних принципи: «Старшину підкупити подарунками; достойних і тих, які мають свої будинки і на них оглядаються, - ласкою... А нестримних бунтівників, голитьбу... утримувати страхом шаблюки, смерті».Не відомо, чи встиг застосувати саме ці свої принципи Кисіль, бо трапилась подія, котра змусила його вдатися до більш рішучих дій. Адже не сидів без діла і Павлюк. 1 початку травня 1637 р. він із загоном у двісті чоловік непомітно пробирається до Черкас, зв'язується з реєстровим козацтвом і нападає на місто. Захоплює гармати і увозить їх на Запорожжя. Томиленко посилає на Січ двох козаків, добре знаних Павлюкові, з порадою підкоритися і повернути гармати. На те була дана відповідь, що гармати мають бути саме тут, на Запорожжі.
Бут-Павлюк писав 16 червня Томиленку з Микулиного Рогу, де знаходилася тоді Запорозька Січ, що «козаків ображало безчестя, яке нанесли козацькій гарматі, і він зі своїми побратимами по милості Божій, не вчинивши нікому ніяких прикростей, перенесли гармати до достойного їх місця, у Запорожжя, де предки їх прославилися своїми подвигами... Притому, - писав він далі, - перебування гармати на волостях вимагає її утримання, яке падає на бідних людей, і без того вже обтяжених постоєм кварцяного війська, на противагу куруківської комісії, тому що жовнірам не слід займати квартири далі Білої Церкви».
М. Костомаров у своїй праці «Богдан Хмельницький» наводить далі текст листа Бута-Павлюка: «Зізнайтесь, коли гармата наша стояла на волостях, то і виписи були часті, з шляхетських маєтків виганяли чи підкоряли панській юрисдикції наших товаришів і вдов козацьких, а трохи який-небудь козацький товариш провиниться, пани, уряди зводять напраслину на ціле військо перед коронним гетьманом, а коронний гетьман перед його величністю... Мертвого назад з могили не носять, краще б, щоб усі реєстровики прибули до них на Запорожжя з рештою гармат... Але, боронь вас Боже, коли ви захочете бути нашими ворогами і разом з жовнірами піднімете руки на дружин і дітей наших і наше майно: ваші жінки, діти і майно дістануться нам раніш, ніж наші вам. Але ми цього зовсім не хочемо: у вас і у нас одна рідна земля, і краще нам жити разом у братерстві».
Цей лист Павлюка і його універсали, що закликали народ йти у козацтво, сколихнули українську громадськість, багато хто втікав на Запорожжя.
А Павлюк знову і знову повторював: «Всякий, хто побажає бути козаком, не може бути примушений до підданства панам».
У цей час, десь у середині червня 1637 р., на Запорожжі відбувається козацька рада, на якій Павла Бута (Павлюка) обрано гетьманом Війська Запорозького. Обрали й нових полковників, якими стали Карпо Скидан, Селим Биховець, Григорій Лихий, Дмитро Гуня, Філоненко, Сачка. Серед знову обраних були такі козацькі ватажки, як Дорош Кучковський, Роман Попович, Черняк, Сахно, Курило, Чечуга, Цехриня, Каїрський та ін. Дехто з них згодом увійшли в нашу історію як герої. Був обраний також військовий писар Стефан Добринський.
Все це переконало польську адміністрацію в тому, що Січ серйозно готується до війни, і вона намагається вжити своїх заходів. Розробляється проект приборкання козаків. Виділяються навіть гроші на підкуп реєстрової старшини.
У першій половині 1637 р. в Черкасах скликається козацька рада, на якій реєстрове козацтво мало прийняти рішення про спільні дії з жовнірами проти повстанців. Дізнавшись про раду, Бут направив на неї своїх посланців Корнія Кудрю та Івана Стефановича. Тоді ж він звернувся з листом і до гетьмана реєстру Василя Томиленка, закликаючи його, щоб «козаки склали одну компанію, одне військо... прибувайте до нас охоче і одностайно».
Очевидно, поділяючи плани Павла Бута, Томиленко також почав готуватися до майбутньої війни. 15 червня він пише переяславському полковникові Саві Кононовичу листа, в якому наказує «гетьманською владою і іменем всього Війська Запорозького... запасатися провіантом й іншимі речами і у всьому бути готовими до війни...».
Сава Кононович сповістив про цей лист козацьку старшину, котра не підтримувала Бута-Павлюка. Негайно скликали раду, яка скинула Томиленка з посади гетьмана і «дала старшинство переяславському полковникові Саві Кононовичу, родом великоросу, відданому панським видам. Разом з Томиленком усунули ненадійних старшин і замістили їх іншими людьми...».