Петро Сагайдачний

Вірші Касіана Саковича були видані в тому ж 1622 р. окремою книжкою під назвою: «Вірші на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана Войска Єго Королевской Милости Запорозкого. Зложоный през инока Касіана Саковича, ректора школ Кієвских, в брацтві. Мовленые от єго спудеов на погребі того цного рыцера в Кієві, в неділю проводную, року Божого тисяча шестьсот двадцать второго». Епіграф до книжки: «Не вісти ли яко властелин велик паде в сій день».

У творі Саковича подаються біографічні відомості про Сагайдачного, який, на думку автора, втілив найхарактерніші риси козацтва - безприкладну хоробрість козаків у боротьбі з ворогами Батьківщини й готовність віддати за неї своє життя.

...Лепій єст стратити живот за ойчизну,

Ніжли неприятелю достать ся в коризну.

Кто бовім за ойчизну не хочет вмирати,

Тот потом з ойчизною мусить погибати.

Підносячи військові доблесті та моральні якості Сагайдачного, Сакович говорить, що він був «вож славний, неприателюм ойчизны страшный... способный й прудкій до бою», мудро керував військом, був справедливим.

У книжці «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Сагайдачного» розповідається про взяття Кафи:

За своєго гетманства взял в Турцєх місто Кафу,

Аж и сам цесар турскій был в великом страху,

Катарги єдины палил, другій потопил,

Много тогды з неволі христіан свободил,За што го Бог с воинством єго благословил,

Бо за найбольшую нех себі нагороду

Почитает рыцер, кгды кого на свободу

Вызволить, за што гріхов собі отпущенье

Одержить, а по смерти в небі воміщеньє.

Розповідь про бойові діла і славу Сагайдачного автор «Віршів» вважає за необхідне поширити не лише на гетьмана, а й на всіх козаків, бо «гетман не сам през ся, леч войском єст славний... Гетман без войска - што ж єст, войско тыж без него? Згола нічого не єст єдин без другого». Тому Сакович, описуючи життєвий шлях Сагайдачного, поєднує це з розповіддю про славні діяння Запорозького Війська. Вважаючи однією з основних рис характеру свого героя беззавітне служіння своїй Батьківщині, поет відзначає хоробрість запорожців, які готові без вагань віддати життя за свободу Вітчизни («За волность єи и свой живот положити»).

Віддаючи хвалу «зацне силному запорозкому рыцерству», Сакович називає його «ойчизні нашой суть обороною, от татар поганых и турков заслоною». Він високо підносить ратні подвиги Запорозького Війська проти ворогів християнства, проти «непріателей ойчистых», яких воно перемагало «морем, сухом, частокроть пішо и тыж конно».

Подіям Хотинської битви і майстерному військовому керівництву Сагайдачного в її боях він відводить кілька рядків. Сакович також висловлює загальновизнану сучасниками думку, що саме козаки забезпечили перемогу під Хотином.