Післявоєнна історія Східної Європи
Із Болгарією, Угорщиною і Румунією було укладено мирні угоди про припинення стану війни.
25 січня 1949 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина проголосили створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) для спільного розв'язання економічних проблем у зв'язку із розколом Європи, коор¬динації народногосподарських планів, реалізації спільних проектів (завод "Ікарус", газо- і нафтопроводи тощо). У лютому до РЕВ приєднались Албанія, а потім і МИР. РЕВ за різних часів співробітничала: з Кубою, В'єтнамом, Юго¬славією, Анголою, Іраком, Мексикою, Нікарагуа, Мозам¬біком, Ефіопією, Афганістаном, НДРЙ на основі окремих угод.
Однак створення РЕВ де виправдовувало надій її учасників з розвитку інтеграції та економічного співробітниц¬тва. У відносинах усередині РЕВ переважала торгівля, причому країни Східної Європи , отримували вельми-пільгові умови на торгові відносини з СРСР. Радянський Союз постачав до Східної Європи насамперед природні ресурси. РЕВ припинила свою діяльність 1991 р.Радянський союз прагнув під своєю егідою військово-політичний союз країн Східної Європи у, відпо¬відь на створення НАТО. Ратифікація Паризьких угод, включення ФРН до НАТО призвели до того, що СРСР . 7 травня 1955 р. розірвав англо-радянську (1942 р.) та франко-радянську (1944 р.) „угоди. З 11 по 14 травня у Варшаві відбулась конференція східноєвропейських країн, що завершилася підписанням 14 травня 1955 р. Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу восьми країн (СРСР, Польщі, Чехословаччини, НДР, Румунії, Болгарії, Албанії, Угорщини) строком на 20 років. П'ята стаття передбачала організацію Об'єднаного командування збройних сил держав - учасниць Варшавського Договору, яке очолив Маршал "Радянського" Союзу І. С. Конєв, а також Воєнної ради, Штабу об'єднаних збройних "сил.
Найвищим органом Організації Варшавського Договору став Політичний консультативний комітет (ПКК). Вар¬шавський Договір став головним інструментом зовнішньої політики-радянського блоку. Цей воєнно-політичний союз було розпущено 1991 р. після антитоталітарних революцій у Східній Європі.
3. Наростання внутрішньої нестабільності у країнах Східної Єропи
У 50-ті роки у країнах Східної Європи почала наростати внутрішня нестабільність, зумовлена кількома причинами. По-перше, смерть Сталіна 1953 р. і початок “відлиги” в СРСР привели до деякої лібералізації політичного курсу курівництва країн регіону. По-друге, індустріалізація за радянським взірцем, що здійснювалась у країнах Східної Європи, призвела значного погіршення матеріального становища насамперед селянства, оскільки основні капіталовкладення спрямовувались у промисловість. Хоча стано¬вище робітників і службовців, як засвідчили події у Польщі та НДР, було не набагато кращим. По-третє, економічні реформи у 50-ті роки практично зводились нанівець догматичним втручанням вищого партійного керівництва, що призводило до авантюристичної політики у сфері економіки. Вчетрерте, на вияв внутрішньої нестабільності вплинули успіхи країн Західної Європи у відновленні еко¬номіки в повоєнний період.
Про зміни, що вибувались у ФРН, Італії, Франції, добре знали у Східній Європі, і ця обставина значно посилювала незадоволення комуністичними режимами. У НДР в червні 1953 р. сталися масові заворушення робітни¬ків Берліна, пов'язані із серйозними перебоями у поста¬чанні населення продуктами й товарами широкого вжитку. Однак це було пов'язано не лише з погіршенням рівня життя: страйкарі вимагали відставки соціалістичного уряду О. Гротеволя і лідера СЄПН В. Ульбріхта, проведення вільних виборів. До них приєдналися робітники Дрездена, Лейпцига, Магдебурга та інших міст. 17 червня понад 300 тис. робітників вийшли на вулиці столиці. Керівниц¬тво НДР звернулося по допомогу до радянського команду¬вання. Комендант Берліна віддав наказ застосувати проти демонстрантів танки й бронетранспортери, внаслідок чого загинули десятки людей, сотні поранено. Організаторів демонстрацій було заарештовано й жорстоко покарано. Після цих подій кожного року з НДР нелегально емігрували тисячі громадян, виявляючи незадоволення режимом. Щоб зупинити цей потік, 1961 р. було споруджено “Берлінську стіну”.
Драматично розвивалися події 1956 р. у Польщі та Угорщині. В Угорщині справа дійшла до анти тоталітарної революції, що була придушена за допомогою військової сили.
Після подій у Польщі та Угорщині 1956 р. курівництво країн Східної Європи мусило змінити політику, щоб усунути найголовніші причини незадоволення. Було припинено масові репресії й проведено часткову реабілітацію їхніх жертв.
До конституцій вносились зміни, спрямовані на посилення ролі парламентів, політичних партій (у країнах, де зберігалася багатопартійність). Частково скасовувалися об¬меження для дрібного бізнесу, готувались реформи з по¬слаблення адміністративного диктату над "економікою. Відбувалася лібералізація в сфері культури, ідеології, осві¬ти; поширювалися контакти із західними країнами.