Розвиток української державності. Основні етапи її становлення
Для підтримки авторитету князів використовувалися ними титули "руських королів", "принцепасів", "князів Руської землі".
печатка. Так, королівським титулом володів Юрій. Про існування такого титулу свідчить зображення Юрія на печатці з короною на голові і скіпетром у руці, супроводжене написом: "Король Русі та князь Володимири'"*.Однак зосередити всю державну владу у своїх руках великим князям Галицько-волинської землі так і не вдалося. У цьому їм заважало згуртоване і сильне боярство, особливо галицьке. Князь був змушений допустити його до управління Галицько-волинською зем¬лею. Хоча князь в Галицько-волинській землі в окремі періоди вважався "самодержцем", тобто необмеженим правителем, фактично він залежав від боярства, яке всіма силами прагнуло обмежити його владу, використовуючи князя в той же час як знаряддя для охорони власних інтересів. Бояри, які були великими землевласниками, під¬тримували князівську владу настільки, наскільки вона була виразни¬ком інтересів феодалів у боротьбі з пригнобленим населенням, захи¬щала їх земельні володіння. В окремі періоди Галицько-волинської Русі значення князівської влади настільки принижувалося, що князі практично не могли розпочати ні однієї значної політичної акції без відома і підтримки бояр. Сказане дає підставу вважати цілком пере¬конливим судження про те, що в Галицько-волинській Русі існувала така форма правління, як феодальна монархія, з сильними олігар¬хічними тенденціями місцевого боярства.
3. Формування української національної держави
у 1648-1654 pp.
Необхідність створення української державності та умов, що сприяли б цьому завданню, виявилися на початку національно-виз¬вольної війни. Тривалий час український народ не мав власної національної держави, що було унікальним явищем - коли б організований у класове суспільство народ був позбавлений націо¬нальної державності. Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, в порядок денний було поставлено невідкладне завдання - створити і зміцнити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільс¬тва в їх спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Поспо¬литої.
Організаторами цієї держави стали козацька старшина та ук¬раїнська шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні 1648 p. з багаточисельних джерел у Польщу почали надходити відомості, що Б.Хмельницький створює удільне князівс¬тво із столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 p. Б.Хмельницький сам повідомив комісарів польсько¬го короля про свої наміри створити незалежну українську державу.
З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які не збігалися з населенням, але виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало: податки, що збиралися на утримання органів публічної влади. Слід зазначити, що населення вільної України, визнавало нову владу.
Формування української держави здійснювалося у обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена прак¬тикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація ко¬зацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було макси¬мально об'єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, але й єдиною політико-адміністративною та судовою владою в Україні, їй не була підпорядкована тільки церква. Що ж до Запорі¬зької Січі, то вона зберігала здавна встановлену форму правління.
Створення української національної держави вперше одержа¬ло правове оформлення та закріплення у Зборівському (серпень 1649 p.), а потім і у Білоцерківському (вересень 1651 p.) договорах, які Б.Хмельницький уклав із Річчю Посполитою.
Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею у договірні відносини. У 1648-1654 pp. Україна підтримувала постійні дипло¬матичні зв'язки з сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною. За договором 1649 р. турецького султана з "Військом запорізьким і народом руським", тобто вільною Украї¬ною, сторони взяли на себе такі зобов'язання: Туреччина - нада¬вати Україні військову допомогу, а українським купцям - право вільно плавати по Чорному морю та безмитне торгувати у турецьких володіннях, а Україна - перешкоджатиме запорізьким і донським козакам нападати на Османську імперію.У ті ж роки Україна встановлює зв'язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією, Францією, Швецією.
4. Українська національна державність (листопад 1917 - 1920 pp.)Боротьба за державність України наприкінці 1917-1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервендії. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів. На пер¬шому -етапі національну революцію очолювала Центральна Рада. В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республі¬ку (УНР). Другий етап - це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німець¬кими військами. Особливою проблемою в національному держав¬ному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР). І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР. Це також був визначний етап в національно-державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 - на початку 1921 p. процес національного держа¬вного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянсь¬ких збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Поль¬щею, Румунією, Чехословаччиною.