Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Становище у сфері культури в 30 роках
Повною мірою встигло відчути на собі прес командно-адміністративної системи і селянство. Партійні органи практично всі свої зусилля спрямували на здійснення колективізації одноосібних господарств, хоч ні об'єктивних, ні суб'єктивних передумов для цього не було. Вже на початку 1940 р. в селах Західної України почали створюватися перші колгоспи. До червня 1941 р. на території Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської, Тернопільської, Чернівецької та Ізмаїльської областей було створено 2867 колгоспів, які об'єднали 204,1 тис. селянських господарств.
Ідею колективізації підтримала лише частина найбіднішого селянства, тоді як основна маса сільського населення не виявляла бажання вступати в колгоспи. За таких умов з метою форсування колективізації принцип добровільності Широко підмінявся адміністративними заходами, грубим тиском. В окремих районах прийняття селян у колгоспи здійснювалося огульно. Щоб прискорити колективізацію, одноосібників обклали великими податками. Після цього значна щетина селян відвернулася від нового режиму.Поспіх в одержавленні засобів виробництва і торгівлі, коли незважаючи на політичну та економічну недоцільність було націоналізовано сотні дрібних, фактично ремісничих підприємств, магазинчиків, кіосків, а також демонтаж розгалуженої системи західноукраїнської кооперації, надмірне скорочення приватної торговельної мережі, бюрократична неповороткість нових управлінських структур у сфері виробництва і обслуговування призвели до значних перебоїв у постачанні населення товарами першої необхідності. Дефіцитом стали білий хліб, м'ясо і м'ясопродукти, а в окремих районах навіть сіль і мило. За порівняно незначний час небачене виросли черги в магазинах, різко стрибнули вверх базарні ціни, розцвіла спекуляція. Ці та інші упущення, що негативно вплинули на матеріальне становище населення, не могли не викликати, а в багатьох випадках і зміцнити політичні сумніви значної частини західноукраїнського суспільства.
Одним із найважливіших засобів подальшого зміцнення своїх позицій і вирішення ідеологічних завдань тоталітарний режим вважав культуру. Тому незважаючи на внутрішні проблеми, на потреби культурного будівництва в західних областях були виділені значні кошти, які спрямовувались передусім на розширення мережі шкіл, культурно-освітніх закладів, подолання неписьменності, що знаходило схвалення місцевого населення. Режим поставив собі на службу науку, освіту. Підпорядкувавши своєму безпосередньому контролю сі культурно-освітні, мистецькі і наукові інституції, радянська влада відразу знаходилася їх розбудовувати у потрібному напрямі.
У найстисліші строки в західних областях на радянських засадах було уніфіковано систему освіти та виховання. З січня 1940 р. усі школи Західної
України перейшли на навчальні плани, програми, підручники радянської школи а з початку 1940/41 навч. р. радянська система почала вводитися Акерманській і Чернівецькій областях. Поряд з рідною в усіх школах обов'язково вивчалась і російська. У вищих навчальних закладах відповідно до загальносоюзної структури утвердилася курсова система навчання, екзаменаційні сесії, обов'язкове відвідування лекцій, у всіх вузах були створ кафедри марксизму-ленінізму, яким відводилася пріоритетна роль.
Унаслідок проведених реорганізацій музеїв, бібліотек, клубів і товари більша частина їх взагалі припинила свою діяльність, а нові часто функціонували малоефективно. На Львівщині замість 22 різних музеїв, існували тут до початку другої світової війни, навесні 1940 р. залишилось з яких лише 2 розпочали свою роботу. Всупереч волі науковців було ліквідовано. Наукове товариство ім. Шевченка, припинили свою діяльність "Просвіт "Рідна школа", інші національні громадсько-просвітницькі організації.
Створені у Львові за радянськими зразками обласні організації республіканських творчих спілок: письменників, художників, композиторів стали зручним засобом партійного контролю за літературно-мистецьким процесом і управління ним. Підтримку властей одержало лише обмежене к авторів, які прийняли "радянську платформу" і намагалися працювати в руслі канонів "соціалістичного реалізму". Перед ними в першу чергу відкривали можливість друкувати свої твори в республіканських і всесоюзних газет журналах, видавництвах, експонуватись на виставках.
Система політичної цензури стала на західноукраїнських землях всеохоплюючою. Випуск газетної і книжково-журнальної продукції без попередньої цензури був заборонений.
З небаченими раніше труднощами зіткнулося релігійне життя. Всі церкви навчальні заклади, наукові установи та організації підлягали ліквідації, ; майно - конфіскації. Вже восени 1939 р. припинили свою діяльність Богословська академія, Львівська, Перемишльська, Станіславська єпархія, духовні семінарії, Богословське наукове товариство (всі греко-католицькі церкви). Понад 40 греко-католицьких священиків було депортовано, близько ста змушені були протягом 1939-1940 рр. покинути свої парафії переслідування з боку влади. Утисків зазнали також і представники конфесій.