Шевченко в Коломиї

Шевченко в Коломиї

Коломийська Шевченкіана бере свій початок із часу заснування 19 березня 1864 року у місті над Прутом друкарні братів Білоусів. Згодом видавцем і власником друкарні залишився молодший Білоус - Михайло, який до 1913 року видав кількасот книг і брошур, газет, календарів і журналів.

Навколо цих друкарні й видавництва стали гуртуватися професори гімназії, голови різних товариств, священики, лікарі, торгівці. Це дало потужний імпульс для створення в Коломиї традиційного національного середовища. Місцеві інтелігенти шукали для себе й селян прикладів з української історії, щоб довести, що й вони були колись господарями у власній хаті. Особливої шани надавали Тарасові Шевченку, з творів якого і черпали національну наснагу.

У 1867 році на підприємстві Михайла Білоуса з ініціативи О.Терлецького і коштом учнів Станіславівської гімназії друкується листівка «Стишокь в память 6-ой роковини смерти Тараса Шевченка».

Особливого розголосу набуло видання Шевченкових “Гайдамаків” 1898 року в тій же друкарні. Видавець навіть оголосив конкурс на кращі ілюстрації до відомої поеми, але ніхто так і не відгукнувся на його оголошення, тож довелося запозичати графічні малюнки відомого українського художника Опанаса Сластіона з однойменного петербурзького видання 1885 року.

Книжка наробила чимало галасу в Галичині, викликала різно-полярні рецензії в тодішній періодиці. Тому 1899 року Михайло Білоус видає книжечку під назвою «Про изданіє илюстрованой поемы «Гайдамаки» славного украинского поеты Тараса Григорієвича Шевченка». З неї довідуємося, що польські шовіністи розгорнули кампанію проти видавця не згірш, ніж проти гайдамацького руху 1768 року:

Цілком протилежно зустріла коломийське видання польська шовіністична преса, називаючи Михайла Білоуса «апостолом ненависті». А львівський часопис «Дзєннік польскі» у зв'язку з цим перекрутив ідею багатонаціональної Австро-Угорщини на свій штиб. Шовіністи звинуватили видавця Шевченкових «Гайдамаків» не більше й не менше, як у прагненні розпалити ворожнечу між поляками й українцями. Той же «Дзєннік польскі» писав, що «Білоус заслужив собі, аби йому на коломийському ринку вирахували двадцять п ять батогів».

У 1900 році Михайло Білоус у «Сборнику декламацій» помістив Шевченкові поему «Гамалія» й баладу «Тополя». «Гамалію» 1903 року надрукував коломийський часопис «Зоря». Тоді ж вона з явилася й окремою відбиткою. А десь 1905-1906 років у Білоусовій друкарні вийшла «штука театральна», картина в одній дії «Тарас Шевченко». Того ж року видруковано портрет Кобзаря, який коштував 10 крейцерів.

У 1910 році накладом Видавничої спілки українського вчительства у друкарні А. В. Кисілевського і спілки з'явився «Кобзар. Вибір поезій для молодіжи» за редакцією Антона Крушельницького, де на 32 сторінках вміщено 29 Шевченкових віршів:

Перед початком першої світової війни (1914) у коломийській друкарні Вільгельма Браунера з'являється вагома книжечка з портретом автора «Історичні поеми Тараса Шевченка». Вступна стаття і пояснення професора гімназії Дмитра Николишина. Ця книжка започаткувала відому серію «Загальна книгозбірня».

Коломийська літературна Шевченкіана часів панування Австро-Угорської імперії закінчується виданням «Гайдамаків» 1915 року.

У 1911 році побачила світ листівка «Т. Г. Шевченко. Гравюра на металі». У ті часи вийшла й поштівка з портретом Шевченка у кучмі накладом Учительської спілки в Коломиї. Прикро, що майже на всіх цих картках відсутні роки видання, а тому у публікаціях про них зустрічаємо розбіжності.

Повага до геніального Кобзаря у місті над Прутом була така велика, що вже в 90-ті роки XIX століття тут з'являється вулиця Тараса Шевченка, яка, на диво, перебула всі окупаційні влади і досі носить цю назву. А 1900 року в місті заснована «Українська державна вселюдна школа імені Тараса Шевченка» (нині будинок № 57 на проспекті Михайла Грушевського) з українською мовою викладання. Таких «державних вселюдних шкіл» у Галичині було лише три. Спочатку , містилася вона у Народному домі (тепер музей народного мистецтва Гуцульщини), згодом у польській школі імені Адама Міцкевича, відтак у школі імені Яховича, аж поки не спромоглася на власне приміщення. До першої світової війни її директорами були Теодор Рибак й Іван Хомик.