Виникнення козацтва і його значення в культурному поступі українського народу

План

1. Звідки взялися козаки - запорожці.

2. Про Січ Запорозьку та про запорожців.

3. Життя в Україні за козацьких часів.

1. ЗВІДКИ ТО ВЗЯЛИСЯ КОЗАКИ-ЗАПОРОЖЦІ

Перші отамани і перший кошовий та основник Січі

Дмитро Байда-Вишневецький (1555—1564)

Скрутно велося українському народові під пануван¬ням чужих володарів, бо скрізь на Україні заведено пан¬щину. Селяни працювали на панській землі, бо всю землю отримали у власність великі пани — вельможі. Селянин (якого прозвано з-московська «холопом») зовсім не мав свободи. Пан міг його продати або й убити, і годі було з паном судитися, бо і суддями стали ті самі вельможі.

Деякі волелюбні люди по селах, здебільшого на Ве¬ликій Україні, не могли стерпіти такої неволі. Вони ки¬дали все й утікали в степи за Дніпрові пороги. Там не було ані сіл, ані міст, не було жодної влади. Тож ті люди гуртувалися по сто і по тисячу, здобували собі зброю, полювали на дикого звіра і так жили. На ті степи напа¬дали не раз з півдня, з Криму татари, бо вони шукали в степах паші для своїх табунів коней та домашньої худоби... Озброєні люди з України оборонялися від татар, не раз самі гинули в битві, але часто й побивали татар і відбирали від них їхні табуни, а здобич ділили між собою. Іноді, як збиралося тих свобідних людей кілька тисяч, то вони й самі нападали на татар або на турків аж за Чорним Морем і верталися в степи з багатою здо¬биччю.

Ці люди називалися «козаки»,— може, від татарсь¬кого слова «кайзак», що значить «вільний чоловік», «без¬страшний вояк». А що козаки жили за порогами Дніпра, то їх названо також запорожцями.

Спершу жили козаки невеликими гуртами по степах; там вони полювали, а на зиму верталися крадьки в села. Але пізніше згуртувалися разом у великі військові загони, вибирали собі своїх отаманів і жили разом на великих островах серед ріки Дніпра. Те місце називалося Січ, або Січовий Кіш, бо острів був відгороджений (відсічений) навколо наче кіш і до нього не було приступу. В тій Січі козаки зимували і відпочивали по походах на татар і тур¬ків під проводом свого керівника, що його називали бать¬ком, отаманом або кошовим. Такі козацькі ватаги поста¬ли вже в XV віці.

Перші звістки про козаків записані в хроніках і літо¬писах уже в 1492 році. Тодішній кримський хан нарікає: «Кияни і черкасці розбили татарський корабель під Тягинею». Наступного року знов турецький султан жаліє¬ться Польщі, що козаки під проводом князя Богдана Глинського, старости черкаського, зруйнували турецьку фортецю Очаків. Тут називає султан цих людей виразно «козаками». Від того часу вже безперестанку повторю¬ються напади козаків на татар і турків. Часом водять їх прикордонні старости та намісники, та знов-таки свої власні отамани, вибрані самими козаками. З тих старост, які певний час очолювали козацькі походи, найбільше відомий Остап Дашкевич, староста канівський і черка¬ський. Він, хоч і був державним урядником, ставав на чолі козацьких сил і водив їх на турків і татар. Заслугою Дашкевича є те, що він перший почав організовувати козаків на військовий лад. Він також дораджував тодіш¬ньому польсько-литовському урядові (бо тоді Україна належала ще до Литви, але литовський князь був і коро¬лем польським), щоб за Дніпровими порогами побудувати замки й розташувати там козацькі залоги для оборони прикордонних земель від ворогів. Таким козацьким орга¬нізатором був також староста з Хмельника на Поділлі Предслав Лянцкоронський. Вони обидва виступали майже одночасно в 1510—1535 рр. Дуже скупі історичні відо¬мості маємо про перших справжніх козацьких отаманів, що водили козаків, поки ще не було Січі. Історія записала кілька імен таких отаманів. Які вийшли не з панів, а з бід¬них утікачів, які вславилися відвагою і за те їх вибрано отаманами. Такими були Карпо Масло з Черкас, який здобув турецьку твердиню Очаків, Яцко Білоус з Пере¬яслава, Андрушко з Брацлава і Лесун. Всі вони висту¬пали в половині XVI століття (в 1530—1550 роках).

Та певніші й докладніші історичні дати про козаків починаються щойно близько 1550 року, коли козаки осі¬ли першим Кошем на Дніпрі і обрали єдиного кошового. Козацька сила зростала з року на рік і ставала грізною не тільки для татар і турків, що сусідували на півдні з Україною, але й для всіх інших суміжних держав.