Товариство “Взаємна поміч українських вчителів” і боротьба педагогів Буковини за покращення матеріального становища (1905-1914рр.)
На початку ХХ століття шкільне питання стало найголовнішим серед усіх національних справ українців. Основним завданням в освітній справі була націоналізація школи і пристосування її до потреб українського суспільства, його завдань, життя і обставин. Це виконати було неможливо не вирішивши найважливіші проблеми українських педагогів: підвищення заробітної платні, поліпшення умов праці, зміни дисциплінарного законодавства. Поступово виникла думка про потребу заснування окремої вчительської професійної організації, яка б об’єднувала зусилля педагогів Буковини і Галичини.
Для цієї справи потрібно було підготувати відповідний грунт. Це завдання взяла на себе газета “Промінь”, що виходила на Буковині і стала офіційною трибуною буковинського народного вчительства. Обмін думок між свідомими вчителями щодо мети і форми вчительської організації та редакційні статті, що підводили сказане до спільного знаменника, дуже часто можна було зустріти на сторінках “Променя”, де дописувачі закликали своїх колег добровільно сплачувати незначну суму і тим самим створити економічне підгрунтя для професійної вчительської організації.
Виконавчий комітет першого вчительського віча (відбулося у Львові 18 липня 1904 року) зібрався на своє засідання 1 листопада 1904р. Він прийшов до висновку, що професійна організація українського народного вчительства носитиме назву “Взаємна поміч галицьких і буковинських вчителів і учительок”. В 1922 р. її було перейменовано на “Взаємну поміч українського вчительства” (ВПУВ). Статут товариства затвердило цісарсько-королівське (ц. к.). Міністерство внутрішніх справ у Відні 13 липня 1905 р. Згідно нього метою товариства було згуртувати учительство Галичини і Буковини для забезпечення собі і своїм сім’ям моральної та матеріальної допомоги. Для цього статутом передбачалися різноманітні заходи: як клопотання до влади у справі покращення становища вчителів, так і спроби власними силами вирішувати свої найзагальніші проблеми. Було розроблено цілу систему заходів, щоб створити економічну основу для здійснення своїх планів. Належна увага приділялась просвітницько-виховній роботі, котру мало проводити новостворене товариство.
Перші Загальні Збори товариства відбулися 28 серпня 1905 р. Цю дату можна вважати початком відліку у роботі професійної вчительської організації. Вся діяльність проводилась під керівництвом Дирекції товариства, в якій постійно працювали Андрій Алиськевич (фактичний засновник і голова товариства з 1905 по 1909 р.р.), Іван Стронський та Василь Равлюк. Один з найактивніших періодів діяльності ВПУВ тривав із часу заснування організації до початку Першої світової війни.
При 17 філіях товариства вдалося заснувати каси, що надавали матеріальну допомогу вчителям. Про різноманітність такої допомоги та ретельний облік фінансів свідчить поділ доходів “Взаємної помочі” на такі фонди: основний (складався із членських внесків), допоміжний (його наповнювали добровільні пожертвування та інші доходи товариства), пенсійний, похоронний, посаговий (надавав матеріальну допомогу вчителям, що знаходилися в скрутному становищі), диспозиційний (кошти, з якого виділялися на правову допомогу, виплати стипендій, відкриття бібліотек, шкіл, інтернатів), адміністративний (призначений для ведення діловодства) тощо. Чітко регламентувалося наповнення фінансами спільної каси та видатки товариства. Та чи не найбільшою популярністю серед вчителів користувалися кредити, які “Взаємна поміч” намагалася надавати якомога більшій кількості бажаючих.
Спочатку народне вчительство із великим захопленням сприйняло створення нового товариства. Можна було почути з уст не одного вчителя, що ми створили собі таку організацію, яка робить нестрашними для нас несправедливі дисциплінарні покарання та різні матеріальні кривди. І коли б педагоги з таким ентузіазмом ставилися і надалі до свого товариства, коли б вчасно сплачували внески, без яких діяльність його просто була б нереальна, то надії, покладені на “Взаємну поміч українських вчителів”, якщо не повністю, то частково були б виправдані. Кінець 1907р. показав, що загал учительства не звик ще до тяжкого ярма організаційних обов’язків. За час дворічного існування “Взаємної помочі” до неї належало 1363 членів. Це говорило про те, що за два роки існування організації не вдалося згуртувати навіть 50% українського народного вчительства.Проте Дирекція товариства працювала не покладаючи рук і це дало свої результати. Можливо саме тому, починаючи з 1911 р. в роботі товариства спостерігається значний поступ. Кількість членів ВПУВ становила 1060 чоловік, а тих, хто не платив членських внесків було дуже мало. Розпочинається загальне пожвавлення професійного вчительського руху. Про це свідчить заснування так званого "посмертного фонду" для допомоги сиротам та вдовам померлих народних вчителів, "Учительського організаційно-виборчого комітету" в 1911 р., проведення З'їзду українського вчительства 22 вересня 1912 р., створення "Педагогічно-наукової комісії" з метою популяризації тодішніх науково-педагогічних видань, формування новітньої української національної педагогіки. В 1914 р дня проведення масових політичних акцій було створено "Крайовий комітет політичної організації українського народного вчительства", із нагоди 100-ліття з дня народження Т.Шевченка проведено перший всеукраїнський з'їзд народного вчительства.
Проте, якщо в житті галицького вчительства дане товариство відігравало важливу роль, то про буковинських вчителів це сказати було важко. На Буковині вдалося організувати тільки 4 Окружні Відділи. Тому на Загальних Зборах буковинських членів "Взаємної помочі", що проводилася в Чернівцях 23 грудня 1906 р. Дирекція Львівської Централі погодилася на заснування автономної Експозитури (Секції) "Взаємної помочі" для Буковини з центром у Чернівцях. Було розроблено положення про її діяльність. Незважаючи на широку автономію буковинської Експозитури, цю організацію зробити популярною серед вчительства не вдалося. Переважна більшість педагогів Буковини трималася осторонь неї. Адже діяльність товариства “Взаємна поміч галицьких і буковинських учителів” була більш близькою саме для галицьких вчителів, матеріальне становище яких було вкрай погане. На Буковині були створені інші товариства, які займалися захистом фахових інтересів педагогів.