ВІДЛИГА (1955-1964) ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ
Все ж мільйони недавніх мешканців «комуналок» та бараків упер¬ше отримали власні окремі квартири. Порівнюючи зі сталінським пе¬ріодом, удвічі зросла заробітна плата робітників, у крамницях з яви¬лися телевізори, холодильники, пральні машини. У вільному прода¬жу були автомобілі «Волга» та «Москвич». Звичайно, ці товари кошту¬вали надто дорого, як на середній рівень зарплати, і придбати їх могли далеко не всі.
Грошова реформа 1961 р. викликала деякі інфляційні тенденції і негативно вплинула на життєвий рівень населення. Формально її ме¬тою була зміна загального масштабу цін і зарплати (зменшення у 10 разів). М. Хрущов обіцяв, що за новою копійкою почнуть нахилятися перехожі на вулицях. Фактично ж реформа призвела до деякого під¬вищення, хоча і у новому масштабі, роздрібних цін на продукти і това¬ри широкого вжитку. Разом з тим, розуміючи важливість заохочення виробників сільгосппродукції (а нестача продуктів харчування відчу¬валася дедалі більше), керівництво вирішило підвищити закупівельні ціни. Це дещо полегшило життя колгоспників — найзнедоленішої вер¬стви населення - однак відчутно вдарило по бюджету робітників та службовців, оскільки підвищення закупівельних цін примусило у 1962 р. підвищити і роздрібні ціни: на масло - на 50 %, на м'ясо - на 25-40 %. Неврожай 1963 р. викликав розлад у постачанні населення продуктами, особливо хлібом. Його випікали з домішкою горохового борошна, знову з'явилися довгі черги. Радянський Союз уперше зму¬шений був закупити продовольче та фуражне зерно за кордоном, на¬далі така практика стала звичною.
Низький рівень життя, часті перебої у постачанні, відсутність еле¬ментарних громадянських прав і політичних свобод, свавілля властей спричиняли спалахи народного протесту. Навесні 1962 р. у СРСР від¬булися масові народні виступи, антиурядові демонстрації, зокрема у містах Теміртау (Казахстан), Александрові (Владимирська область Росії), Кривому Розі (Україна), Грозному (Чечено-Інгушетія). Найгостріші страйки і демонстрації відбулися у травні 1962 р. у м. Новочеркась¬ку (Ростовська область Росії). За наказом М. Хрущова проти демонстран¬тів кинули війська. Під час розгону демонстрації десятки людей було вбито, сотні поранено. У «антирадянській діяльності» звинуватили і розстріляли кілька робітничих активістів. Як і завжди, засоби масової інформації СРСР, які старанно замовчували факти спротиву комуніс¬тичному режимові, зберігали мовчанку про новочеркаські події. Ново¬черкаський розстріл продемонстрував несприйняття робітниками полі¬тики непослідовних економічних перетворень М. Хрущова.
Непослідовною була й політика хрущовського керівництва в галузі культури та освіти. З метою наблизити навчання до виробництва у 1958 р. розпочали реформу середньої школи. Термін навчання збіль¬шився з 10 до 11 років. Починаючи з 9-го класу, учні два дні на тиж¬день мали опановувати виробничі спеціальності безпосередньо на фабриках, заводах, у радгоспах. Реформу проводили нашвидкуруч, без глибокого вивчення справи, без достатнього фінансування. Своєї мети — підняти престиж робітничих професій та збільшити кількість кваліфікованих робітників - вона не досягла.У ті ж роки почалося цькування і переслідування творчої інтелі¬генції. Перший залп ідеологічної нагінки було спрямовано проти зна¬менитого поета і письменника Бориса Пастернака, який у 1957 р. ви¬дав за кордоном головний твір свого життя - роман «Доктор Живаго». Письменник намагався опублікувати свій твір у СРСР, однак це виявилося неможливим через цензуру. У романі описано події грома¬дянської війни в Росії з погляду інтелігента, глибоко гуманної люди¬ни, яку обурює будь-яке кровопролиття. У 1958 р. авторові присуди¬ли Нобелівську премію. Публікація роману за кордоном без відома властей викликала обурення з боку верхів. Комуністична пропаган¬да розпочала кампанію грубого цькування письменника, звинува¬чуючи його мало не в зраді Батьківщині. Преса СРСР постійно пуб¬лікувала підбірки «листів трудящих» з осудом поета. В умовах по¬стійного гоніння, грубих образ Б. Пастернак змушений був відмови¬тися від отримання найпочеснішої міжнародної нагороди. ЗО травня 1960 р. поета не стало.
Б. Пастернак був не єдиним представником творчої інтелігенції, який зазнав ідеологічних переслідувань. У 1961 р. КДБ вилучило у письмен¬ника Василя Гроссмана рукопис його роману «Життя і доля», у якому без прикрас змальовано увесь трагізм початкового періоду німецько-радянської війни. Головний ідеолог партії Михайло Суслов заявив, що така книга може з'явитися у світ не раніше ніж через двісті років.
У 1962 р., коли М. Хрущов відвідав і гостро розкритикував виставку художників-авангардистів у московському Манежі, розпочалися гонін¬ня на абстракціоністів, модерністів, а далі і на кінорежисерів, поетів, музикантів, представників інших творчих професій, чиї твори вихо¬дили за вузькі рамки загальнообов'язкового «соціалістичного реаліз¬му». Брутальним нападкам з боку влади було піддано поетів Євгена Євтушенка, Андрія Вознесенського, Беллу Ахмадуліну, прозаїка Іллю Еренбурга, скульптора Ернста Неізвєстного, кінорежисера Марлена Хуцієва та багатьох інших.
Ернст Неізвєстний згодом став автором надгробку на могилі М. Хру¬щова, у якому досить влучно відобразив суть правління покійного лі¬дера, склавши рівновеликі брили білого та чорного мармуру, контрас¬тність яких символізує суперечливість особи М. Хрущова та його прав¬ління - боротьба зі сталінізмом і утвердження власного авторитариз¬му, непослідовність у спробах лібералізації радянського режиму.