Політичні причини голодомору в Україні (1932—1933 рр.)
Другий аспект цієї постанови — прямий заклик до репресій проти керівників низових ланок парторганізацій. Називалися прізвища колишніх секретарів райкомів, головрайколгоспсоюзів, головвиконкомів, і т. д. як організаторів саботажу хлібозаготівель, називалися навіть строки їх ув'язнення в концентраційних таборах—від 5 до 10 років.
Постановою наказувалося: «Немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативних органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газети и журналы <с украинского языка на русский язык, как более понятньїй для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык. ЦК и СНК обязывают крайком й крайисполком проверить и улучшить состав работников школ в «украинизированных» районах»54.
Чому Північний Кавказ викликав таку пильну увагу Сталіна і його поплічників?
Треба зважати, що Північно-Кавказький край був пронизаний духом козацької вольниці. Українське населення там становило значну частину, але Сталін виступив не лише проти традиційної українсько-козацької Кубані, а й проти козаків взагалі. Радвлада ніколи не визнавала козаків як окрему етнічну групу, 1919 рік приніс із собою політику «розкозачення», а у 1923 році вона виступила проти самої назви «козак»55.
Північний Кавказ був плацдармом денікінщини. Згодом саме тут відбулися найсильніші протиколективізаційні бунти 56.
І ще один немаловажний аспект — культурно-освітня політика на Північному Кавказі будувалася під прямим керівництвом Народного Комісаріату освіти УРСР і фінансувалася з держбюджету УРСР57. Припинення українізації на Північному Кавказі та в інших регіонах поза межами України було політичним ударом проти України, як держави і проти М. Скрипника, як фактичного лідера національних комуністів. У постанові недвозначно вказувалося: «В особенности ЦК й СНК указывают Северо-Кавказскому крайкому й крайисполкому, что легкомысленная, не вытекающая из культурних интересов населення, не большевистская «украинизация» почти половины районов Северного Кавказа при полном отсутствии контроля за украинизацией школы и печати со сторони краевых органов, дала легальную форму врагам советской власти для организаций сопротивления мероприятиям и заданиям советской власти со сторони кулаков, офицерства, реэмигрантов-казаков, участников Кубанской Ради и т. д.»58.
З цієї причини підлягала поголовному виселенню в північні області СРСР станиця Полтавська, яка на той час налічувала понад 10 тис. Жителів. Практику таких масштабних “переселень” сталінський режим згодом повною мірою використає при репресіях проти так званих покараних народів, в тому числі кримських татар.
15 грудня 1932 р. на адресу ЦК республіканських компартій, крайкомів і обкомів, голів раднаркомів, край- та облвиконкомів надійшла гелеграма за підписом Й. Сталіна та В. Молотова, в якій наказувалося негайно припинити українізацію у всіх місцях компактного проживання українців на всій території СРСР.«Ці документи, — як справедливо відзначає Ю. Шаповал, — переконливо доводили: Сталін вирішив покінчити з політикою українізації не тільки в Україні, а й інших районах країни, де компактно проживали українці (Кубань — 2 млн.. Курська обл.— 1,3 млн., Воронезька — 1 млн. Далекий Схід, Сибір, Туркестан—по 600 тис.). Над ними Україна здійснювала своєрідне шефство, направляючи туди кадри, забезпечуючи необхідною літературою» 59.
18 грудня 1932 р. Сталін і Молотов ще раз звинуватили україньких комуністів в «несерьезном отношении к заданиям партии й пра.ительства» та наказували: «ЦК ВКП(б) й СНК Со'юза ССР поручить т. Кагановичу й Постышеву немедля выехать на Украину на помощь ЦК КП(б)У и Совнаркому Украины, засесть в решающих областях Украины в качестве особо уполномоченных ЦК ВКП(б) и СНК (...) и принять все необходимые меры организационного и административного порядка для выполнения плана хлебозаготовок» 60.
Сталінські «аси» «засіли» в областях України і вже 24 грудня 1932 р. ЦК КП(б)У наказав здати державі всі без винятку колгоспні фонди, включаючи і насіннєві 61.
На січневому об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) 24 січня 1933 р. було прийнято рішення про створення Політвідділів МТС. Вони стали незалежною від місцевих і республіканських органів структурою, що могла забезпечувати вказівки Москви та керувалася безпосередньо з центру. Політвідділам надавалися широкі повноваження у керівництві колгоспами і здійсненні контролю над одноосібниками. Фактично це була передача влади над селом від республіканських органів до центру62.