Визвольна війна українського народу (1648-1676 рр.)
Протягом кількох місяців Б.Хмельницький добивався від Москви обіцяної у договорі допомоги. Коли вона надійшла, час було вже втрачено. В результаті вторгнення польсько-татарський військ Брацлавщину було перетворено на пустелю (зруйновано 270 поселень, убито близько 10 тис. немовлят, взято у неволю 200 тис. чоловік). Отже, і промосковська орієнтацію на стала зміцнюючим фактором для української державності. Але на гетьмана чекав ще один важкий удар у зовнішньополітичній сфері. Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення. Наступного року було укладено московсько-польське Віленське перемир’я. Українських делегатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення України під владу короля.
Союз Москви з Варшавою унеможливлював російсько-український військовий союз і розв’язував гетьманові руки. Тепер зовнішньополітичний курс Б.Хмельницького був спрямований на пом’якшення політичного тиску Росії; повернення західноукраїнських земель, що не увійшли до складу Війська Запорозького, убезпечення України від татарської загрози; міжнародне визнання своїх династичних намірів – приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя і забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі. Щоб здійснити ці плани, гетьман активно почав консолідувати коаліцію в складі Швеції, Семигорода, Бранденбурга, України, Молдавії, Волощини та Литви. Дедалі помітніше місце у зовнішній політиці Війська Запорозького було відведено відносинам із Швецією. У червні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвердженням готовності до спільної боротьби проти Речі Посполитої. Але трагічне закінчення об’єднаного українсько-семигородського походу на Польщу внесло свої корективи у хід подій. Звістка про катастрофу привела до того, що Б.Хмельницький розбив апоплексичний удар, і він у вересні 1657 р. помирає, так і не здійснивши своїх планів.
3. Чому П.Дорошенку не вдалося об’єднати українські землі у рамках однієї держави та відновити її незалежність?
60-80-ті рр. ХVII ст. увійшли в історію України як Руїна. На жаль, спадкоємці Б.Хмельницького не змогли успішно завершити його починань. Точкою відліку доби Руїни стало усунення в 1657 р. Ю.Хмельницького від влади. І.Виговський та його прибічники, що вчинили цю акцію, фактично здійснили державний переворот. Амбіції та численні помилки лідерів, втрата українською державою підтримки народу, ускладнення геополітичної ситуації призвели до катастрофи – поразки Визвольної війни. Доба Руїни принесла жахливе спустошення українських земель; загострення боротьби за гетьманську булаву; наростання соціальних конфліктів та протистоянь; розмивання моральних норм у суспільному житті; тиск та втручання в українські справи Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства; фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну.
Глибока криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити ці руйнівні тенденції, об’єднати українські землі в єдину державу та відновити її незалежність. Лідером цих сил став правобережний гетьман П.Дорошенко, що прийшов до влади у серпні 1665 р.Андрусівське перемир’я (20 січня 1667 р.) між Польщею та Росією укладене на 15,5 років, ставило під загрозу стратегічні об’єднавчі плани гетьмана. Відповідно до його умов територія козацької України поділялась на три частини: Лівобережжя закріплювалось за Росією, Правобережжя – за Польщею, а Запорожжя мало бути під їх спільним управлінням. В результаті українське територіальне питання набуло міжнародного характеру. Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, П.Дорошенко здійснює кілька реформаторських кроків. Він починає систематично скликати Військову раду, щоб забезпечити своїм починанням народну підтримку. Потім створює постійне наймане військо, так звані сердюцькі полки, щоб забезпечити незалежність від козацької старшини. Гетьман провів на кордоні нову митну лінію, почав випускати власну монету, став активно заселяти спустошені окраїни Правобережжя.
Активною була і зовнішньополітична діяльність П.Дорошенка. Спираючись на підтримку татар, він намагався витіснити поляків з Правобережжя. Одночасно гетьман проводив переговори з Росією, метою яких було повернення у повному обсязі прав і вольностей Війську Запорозькому, возз’єднання у рамках єдиної держави всіх етнічних українських земель по Перемишль, Ярослав, Львів, Галич і Володимир. Однак ці переговори закінчились безрезультатно.
Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, відчуваючи за спиною підтримку могутньої держави, П.Дорошенко разом з військом переходить на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І.Брюховецького у 1668 р. оголошує себе гетьманом усієї України. Мети було досягнуто, але цей успіх не міг бути тривалим, бо був результатом складних політичних комбінацій і майстерного балансування П.Дорошенка як у внутрішній, так і зовнішній політиці. Зведена гетьманом будова була надзвичайно слабкою конструкцією. і достатньо було вийняти бодай одну цеглину з її фундаменту, щоб вона похитнулась, чим і скористалися його недруги.
Аналізуючи перебіг подій цього часу, сучасний український письменник та історик В.Шевчук з болем пише: “Між собою українці воюють, здається, з більшим завзяттям, як із чужинцями, котрі приходять на їхню землю й успішно її грабують, плюндрують та поневолюють”.