Україна в період революції 1905-1907 рр

План

Вступ.

1.Історичні передумови, хід і наслідки революції 1905-1907 рр.

2.Діяльність українських національних демократичних і соціалістичних партій під час революційних подій.

3.Піднесення національно-культурного життя, діяльність “Просвіти”.

Висновок.

Список використаної літератури.

1.Історичні передумови, хід і наслідки революції 1905-1907 рр.

Початком революційної бурі стали події 1905 р. в Петербурзі, В цей день за наказом уряду була розстріляна мирна демонстрація робітників, які разом з сім’ями йшли до Зимового Палацу з метою передати цареві петицію про свої нужди. Страшна звістка про криваву розправу над учасниками демонстрації облетіла всю країну, викликавши глибоке обурення трудящих.

З перших днів революції соціал-демократичні організації України розгорнули велику агітаційно-пропагандистську роботу в масах – проводили нелегальні сходки, масовки, збори, закликали робітників до організації демонстрацій і мітингів протесту, до загального політичного страйку. Під впливом масової агітації і звісток про події “кривавої різні” робітничий клас України активно включився у загальноросійський революційний рух. Уже 12 січня в Києві застрайкували робітники різних заводів і підприємств. Скрізь робітничі страйки супроводжувалися мітингами та демонстраціями на знак протесту проти злочинств царизму. У лютому – березні страйковий рух продовжував наростати, втягуючи в революційну боротьбу нові верстви робітничого класу. В деяких місцях Донбасу відбулися криваві сутички між страйкуючими і царськими військами. Всього протягом перших трьох місяців революції на Україні страйками було охоплено понад 320 заводів, фабрик і майстерень. Слідом за робітничим класом виступило й селянство. Перший великий селянський виступ по Україні мав місце на Чернігівщині. В ніч на 22 лютого селяни Глухівського повіту розгромили цукрорафінадний завод і маєток цукрозаводника-мільйонера Терещенка на хуторі Михайлівському. Далі селянський рух поширився на інші губернії. Всього протягом січня – березня в Україні відбулося близько 140 селянських виступів. Революційна хвиля сколихнула й передові кола демократичної інтелігенції, середні верстви міського населення, студентство, учнівську молодь. Революція наростала з кожним днем, набуваючи всенародний характер. В умовах невпинного наростання масової боротьби трудящих, перед політичною партією пролетаріату постало невідкладне питання про вироблення своєї стратегії і тактики, які відповідали б новій обстановці і могли забезпечити успішний розвиток та перемогу революції. Це завдання виконав ІІІ з’їзд РСДРП, що відбувся у Лондоні в квітні 1905 р. В роботі з’їзду брали участь делегати від п’яти партійних організацій України: Одеської, Харківської, Катеринославської, Миколаївської й Поліської. З’їзд і конференція обговорювали одні й ті ж питання стратегії і тактики, але прийняли по них зовсім протилежні рішення, які засвідчили корінні розходження між більшовиками і меншовиками в оцінці характеру, рушійних сил і перспектив революції. Керуючись рішенням ІІІ з’їзду РСДРП, більшовики повели боротьбу за загальний розвиток революції. У багатьох містах проводилися масовки, робітничі збори, присвячені підготовці до свята 1 Травня. В результаті першотравневі політичні страйки і демонстрації відбулися в Києві, Одесі, Луганську та в інших містах. У Харкові, Катеринославі, Миколаєві демонстрації робітників закінчилися сутичками з військовими і поліцією. І хоча першотравневі виступи не набули загального характеру, вони справили велике враження на робітників. Після першотравневих страйків революційний рух почав наростати. У червні під керівництвом більшовиків у багатьох містах були проведені загальні політичні страйки. Під впливом революційних виступів робітничого класу посилилися селянські заворушення. Більшовики розгорнули агітаційну роботу серед селян, розповсюджували листівки, твори Маркса, Енгельса, Леніна, зокрема його брошуру “До сільської бідноти”, в якій викладались програмні вимоги партії з аграрного питання. Царські власті всіляко переслідували агітаторів, які поширювали революційну літературу, арештовували їх, але ніякі репресії вже не могли стримати хвилю народного гніву.Посилення боротьби робітничого класу і селянства, нові поразки царизму в російсько-японській війні справили революціонізуючий вплив на армію і флот. Почалися виступи й серед солдатів та матросів. Вперше частина військової сили царизму – цілий броненосець – відкрито перейшла на сторону революції. Налякане загальним піднесенням революційного руху, царське самодержавство поспішило укласти мир з Японією. Незабаром був опублікований міністром Булигіном закон про скликання дорадчої Державної думи. За її допомогою царизм мав намір розколоти сили революції, відірвати від неї “помірковані” верстви населення, покласти край опозиційним виступам ліберальної буржуазії. Урядові об’єктивно допомагали в цьому меншовики, які визнали за необхідне взяти участь у виборах булигінської Думи. Більшовики ж оголосили активний бойкот Думі, поставили за мету не допустити її скликання. Тактику бойкоту підтримали також національні, соціал-демократичні і революційно-демократичні партії.