Україна у XVIII ст. Остаточна ліквідація царизмом її автономного устрою
На початку XVIII ст. центр політичного та культурного життя українських земель зосереджується головним чи¬ном на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, а росіяни — Малоросією. Тривалий час тут зберігались певні елементи державності, створеної у ході Визвольної війни 1648-1676 pp., — виборність гетьмана та старшини, сис¬тема місцевого управління, судочинство, козацьке військо тощо. У Гетьманщині існувала своя територіально-полкова система, до якої входили 10 полків (Стародубський, Чер¬нігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський і Полтавсь¬кий). Це був порівняно розвинутий та густозаселений край. На його теренах знаходилось 11 великих міст, 126 містечок і 1800 сіл та проживало 1,2 млн. чоловік. Окремі міста (Київ, Переяслав, Полтава та ін.) користувалися правами самоврядування. Соціальна структура Гетьманщини — ко¬зацтво, українська шляхта, міщанство та селянство. Чільне місце у суспільному житті займала козацька старшина та українська шляхта.
Спроба гетьмана І.Мазепи зберегти на початку XVIII ст. шляхом союзу зі шведським королем Карлом XII козацьку автономію зазнала поразки, що відкрило шлях форсовано¬му наступові російського царату на права України. У1722 р. для обмеження влади гетьмана було створено контролюю¬чий орган — Малоросійську колегію, в руках якої знаходи¬лися важелі впливу на всі сфери суспільного життя. У 1734 р. після смерті Д.Апостола інститут гетьманства взагалі на певний час було ліквідовано і відновлено лише при імпе¬ратриці Єлизаветі Петрівні у 1750 р. Гетьманство К.Розумовського було своєрідною «лебединою піснею» Геть¬манщини. У 1764 р. воно остаточно ліквідовується, і вся повнота влади в українських землях дістається другій Ма¬лоросійській колегії. У 1782 р. було скасовано полковий устрій та утворено Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, що означало кінець Гетьманщини.
Гетьман І.Мазепа: борець за українську державність чи зрадник?
Постать І.Мазепи складна і неоднозначна. У ній ди¬вовижно органічно поєднуються захисник українсь¬кої державності і кар'єрист, тонкий дипломат і улес¬ливий царедворець, щедрий меценат і прихильник жорсткого ставлення до народних мас. Така багато¬барвність і контрастність історичного портрету гетьмана не випадкова. З одного боку, вони відбивають складність історичних процесів кінця XVII — початку XVIII ст., з іншого — віддзеркалюють особисті якості І.Мазепи, суперечливість його духовного світу. Ко¬ливання у поведінці гетьмана, як правило, залежа¬ли від збігу його власних інтересів із загальнодержавними. Історичні факти переконливо свідчать, що І.Мазепа не зраджував союзові з Росією, а сам не¬одноразово був зраджений російською стороною. Не зраджував він і українській державності, бо, від¬повідно до його угоди зі Швецією, Україна мала ста¬ти великим князівством під номінальним протекто¬ратом шведського короля. І хоча на дії І.Мазепи, крім зовнішніх обставин, певний відбиток наклали особисте честолюбство, амбітність, прагнення до влади, піклування про власні матеріальні інтереси, об'єктивно значна частина його вчинків мала про¬гресивний характер, оскільки була спрямована на пошуки оптимальної формули збереження україн¬ської автономії в умовах кризової ситуації.
«Изменник, богоотступник, вор... шведа для того в Украй¬ну призвал, дабы поработить сей малороссийский народ...» — ці слова з листа російського царя Петра І надовго стали лейтмотивом не тільки історичних, а й художніх творів, у яких фігурувала постать І.Мазепи. Суперечливі та неоднозначні оцінки життя та діяльності українського гетьмана і донині спос¬терігаються на сторінках публіцистичної, навчальної та науко¬вої літератури.
Своє гетьманство І. Мазепа починав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним «Коломацькі статті», які регламентували українсько-російські відно¬сини. У цьому документі традиційна формальна гарантія «прав і вольностей народу малоросійського» була доповнена рядом пунктів, які значно розширювали російська присутність в Україні та обмежували козацьку автономію.
Вже на початку гетьманування доля підготувала Мазепі серйозне випробування. У 1689 р. на російський трон сідає Пет¬ро І. Гетьман досягає своєї мети і завойовує прихиль¬ність російського царя. Пізніше Петро І зауважить у розмові з І.Мазепою «Коли 6 у мене всі слуги були схожі на тебе, я був би найщасливішою людиною на землі!»Гетьманська булава та підтримка царя відкрили шлях до швидкого збагачення Заволодівши 20 тис. маєтків, І.Мазепа стає одним з найбагатших феодалів Європи. Як високоосвіче¬на людина, яка дбає про майбутнє, він значну частину коштів віддає на розвиток культури та релігії. Але головною його метою було об'єднання у рамках однієї держави всіх українсь¬ких земель - Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та Слобожанщини І.Мазепа мріяв про створення станової держа¬ви західноєвропейського зразка, ідеальною моделлю, на його думку, була Річ Посполита Намагаючись створити для реалі¬зації своїх планів надійну опору, гетьман сприяє формуванню аристократичної верхівки українського суспільства, тобто пе¬ретворенню козацької старшини на шляхетську верству, так званих «бунчукових товаришів». Фактично йшлося про ство¬рення власної генерації дворянства, яке мало б не тільки титу¬ли та спадкову владу, а й землі.