Запорізька Січ – козацько-демократична республіка, продовжувач державотворчих традицій
До характерних рис козацького права можна віднести його суворість. Запорожці поблажливо ставилися до минулого осіб, які прагнули записатися в козаки, але за порушення запорозьких порядків встановлювали суворі покарання: смертну кару (як просту так і кваліфіковану), тілесні покарання, вигнання злочинців за межі Запорозьких Вольностей.Аналіз джерел свідчить, що за часом сфера застосування смертної кари звужується. Незважаючи на велику кількість складів злочинів, за які передбачалася смертна кара, на пракатиці злочинців не завжди страчували, а смертну кару замінювали іншими (переважно тілесними) покараннями.
У кримінально-правовій практиці Запорожжя широко застосовувалися тілесні покарання. Вони характеризувалися простотою і одноманітністю видів при відсутності вишукуваності виконання, яке було харктерне для Західної Європи1. Залежно від мети тілесні покарання поділялися на болючі і калічницькі. Найчастіше запорожці застосовували биття злочинців киями біля ганебного стовба. Залежно від обставин це покарання від легкої форми - простого биття киями - могло перейти в «жорстоке, нещадне» биття, яке призводило до смерті злочинця.
Аналіз документів свідчить, що козацьке право було становим, корпоративним правом. Захищаючи військово-політичну організацію запорозького козацтва, воно встановлювало різний правовий статус окремих груп населення Запорозьких Вольностей: січовиків (козаки, які постійно проживали на території Запорізької Січі), сиднюків (козаки, які проживали на території Запорозьких Вольностей у зимівниках), посполитих (селяни, піддані Війська Запорізького, які за користування землею платили податок Кошу), сторонніх осіб. Про це, зокрема, свідчить система покарань за окремі види злочинів.
За своїм змістом, норми звичаєвого права запоріжців можна умовно поділити на дві частини : «право публічне» і «право приватне». Публічне право запорозьких козаків - це своєрідний військовий статут, який регулював найважливіші суспільні відносини запорозької громади: військово-адміністративний устрій (порядок виборів і функціонування органів влади і управління), воєнні справи, порядок володіння і користування землею, угіддями, спільним нерухомим і рухомим майном, порядок судочинства, встановлював відповідальність за злочини та ін.
Приватне право регулювало відносини цивільно-правового характеру: право власності на особисте нерухоме і рухоме майно, різноманітні угоди, відповідальність за заподіяння шкоди тощо.
За часів існування Запорозької Січі найбільший розвиток дістали норми «публічного права», які становили основу козацького права. Щодо норм «приватного права» слід зазначити, що їх виникнення і функціонування було пов’язано з наявністю приватної власності козаків на частку здобичі після військового походу, полювання чи рибної ловлі. Протягом Х\/І -Х\/ІІ ст. вони були мало розвинені, лише у Х\/ІІІ ст. «приватне право» набуло розвитку, але в основному на території Запорозьких Вольностей, тобто за межами Січі.
Що стосується форми козацького права, то загальновідомим є положення про те, що запорозькі козаки не мали писаних законів, і діяли виключно на підставі «стародавніх звичаїв, словесного права і здорового глузду»1. Д.Яворницький вважав, що «писаних законів від запорожців годі було сподіватися передусім тому, що громада козаків мала позаду надто коротке минуле, щоб виробити ті чи інші закони, системтизувати їх і викласти на папері; а також тому, що все історичне життя запорожських козаків було сповнене майже безнастанними війнами, які не дозволяли їм надто зупинятися на налаштуванні внутрішного ладу свого життя; нарешті, запоріжські козаки взагалі уникали писаних законів, побоюючись, щоб вони не змінили їхніх свобод»2.
На мою думку, з цими твердженнями важко погодитися. Адже і проіснувало запорозьке козацтво немало - близько трьох століть, і писемність була досить розвиненою на Запорожжі: серед січових козаків були освічені люди, які вміли читати і писати, функціонувала січова школа та військова канцелярія. Архів Коша, який зберігся, вказує на те, що ділолводство у козаків, особливо у період Нової Січі, досягло високого рівня.
Чому козаки не склали писаного збірника своїх законів? Відповідь на це запитання дає аналіз рівня розвитку соціальної структури козацького суспільства. Як відомо, поява писаних законів пов’язана з диференціацією суспільства на протилежні класи: багатих і бідних, знатних і простих. Аналіз документів свідчить, що лише в період Нової Січі почалися активні процеси розшарування на багатих («значних») козаків, з одного боку, і бідноту («сірому») - з іншого. Але соціальний антагонізм ще не досяг свого максимуму, хоча окремі події свідчили про його назрівання. Взяти, наприклад, хоча б повстання 1768 р. в Січі, коли старшина була змушена тікати від повсталих1. Військовий характер січової громади, «батьківські» відносини між отаманом (кошовим, курінним) і підлеглими козаками, система періодичного переобрання козацької старшини, яка дозволяла, хоча б теоретично, позбутися тих, хто не задовольняв «козацьке коло», стримували наростання класових суперечок.Форамальна відсутність привілеїв козацької старшини також не могла викликати вимогу фіксації їх у письмовій формі. Крім того, не слід забувати, що усна форма права була вигідна козацькій старшині, оскільки доволяла трактувати стародавні звичаї у власних інтересах. Охоронцями козацьких традицій були старики - так звана «абшинтована старшина» - старі, заслужені козаки, які раніше займали виборні посади і користувалися авторитетом серед громади. Саме вони відігравали важливу роль у здійсненні козацького правосуддя і стежили за збереженням старого, освяченого віками, порядку. У зв’язку з цим козацькому праву був притаманний певний консерватизм.