Народно-визвольна війна 1648-1654 р.р. та історичні передумови входження України до складу Російської держави
Гнітольсько-шляхетської держави, розгнуздана, визиск і пограбування народних мас феодалами гальмували соціально-економічний та культурний розвиток України. Пригноблений український народ тривалий час вів безперервну героїчну боротьбу проти поневолювачів, за свою свободу і об`єднання з братнім російським народом, близьким йому за походженням та історичною долею, територією, мовною спорідненістю, культурою і характером, спільною релігією, єдиній Російській Державі, що розвивалася і зміцнювалась. Через століття український народ проніс почуття єдності з братнім російським народом, прагнув до об`єднання з ним у спільній державі. В російському народі він справедливо вбачав єдиного захисника і вірного союзника в боротьбі проти іноземних загарбників. В той час загострювалися відносини між Росією і Польщею. Тривалі переговори російського посольства у Варшаві не дали бажаних результатів. На початку липня 1652 року до Москви прибуло посольство з Польщі. Переговори тривали до вересня. Обидві сторони не змогли дійти згоди. Польські посли вимагали від Росії припинення зв`язків з Україною і дорікали їй за пропуск козацьких військ через брянщину у 1651 році тощо. Богдан Хмельницький наполегливо проводив політику, спрямовану на возз’єднання України з Росією. Влітку 1652 року він зустрічався з митрополитом, намісником константинопольського патріарха, Гавриїлом, який проїздом у Москву побував на Україні і доручив йому повідомити російський уряд про події на Україні. Гетьман не обмежився цим дорученням. У грудні 1652 року з України до Москви прибуло посольство, очолюване генеральним суддею С.Богдановичем-Зарудним. Останній був прийнятий царем і вів переговори з повноважними представниками царського уряду – боярином Г.Пушкіним, думним дяком В.Волошеніновим і дяком А.Івановим. Від імені гетьмана і всього Війська Запорізького він просив прийняти Україну до складу Російської держави і подати військову допомогу в боротьбі з ворогами. Переговори посольства С.Богдановича-Зарудного в Москві (до лютого 1653 року) мали велике позитивне значення для подальшого зміцнення політичних зв`язків України з Росією.
Національно-визвольна війна 1648-1654 р.р.
За своєю суттю це була антифеодальна всенародна визвольна війна, головною рушійною силою якої виступало селянство, а потім силою і лідером – козацтво, яке вело за собою і всі інші стани феодального суспільства України. Ця війна була досить довготривалою, набула великого розмаху і мала рішучій характер. ЇЇ очолював видатний діяч і воєначальник Богдан Хмельницький, син українського дрібного шляхтича, чигиринського сотника.
Близький до широких мас козацтва, він розумів її думи і прагнення – і тому він разом з групою запорожців, своїх сподвижників, з`явився на Запоріжжі і почав безпосередню підготовку до повстання. Хмельницький вів його дуже обережно.
На початку квітня 1648 року козаки обрали Богдана Хмельницького гетьманом і зразу ж після цього він очолив виступ запорозьких козаків проти польських військ.
Перша битва відбулась пір Жовтими Водами 5-6 травня 1648 року. Козаки розгромили передовий авангард шляхетського війська, а 15-16 травня 1648 року під Корсунем – і його основні сили.
До вересня 1648 року визвольна армія Богдана Хмельницького вже нараховувала понад 80 тисяч чоловік і була готова вести подальшу боротьбу за праве діло всього народу.
У битві під Полявцями, яка відбулася у вересні 1648 року, було розгромлене 40 тисячне польсько-шляхетське військо, яке прибуло для придушення повстання. Ця битва засвідчила зрослу силу повстання, яке тепер охопило і Білорусію. Польський уряд змушений був запропонувати Богдану Хмельницькому укласти перемир`я, визнавши його гетьманом України.
Битви українського народу під проводом Хмельницького показали великі потенційні сили повстанців, їх рішучість і готовність до подальшої боротьби.
У цей час розробляється військовий статут – “Статті про устрій Війська Запорізького”, розпочинається формування центрального і державного апарату, в якому функції уряду виконували генеральний старшина і гетьман, обозний, суддя, осавули, писар, хорунжий, бунчужний, підскорбій.
Центральною установою вважалась гетьманська канцелярія, яка перебувала у Чигирині, де була і гетьманська резиденція.