Договірно-правове забезпечення системи українсько-польських культурних зв’язків у пострадянський період

5)співпраця із суспільними організаціями національних меншин – української в Польщі та польської в Україні.

Співставлення їх з положеннями зазначеної вище Угоди про співробітництво між Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, Міністерством народної освіти УРСР і Міністерством національної освіти ПНР на 1989-1990 рр. засвідчує їх майже дослівну ідентичність [1, 70-71]. Єдиний серйозний виняток становить зміст пункту, наведеного тут під номером 2. У документі від 27 червня 1989 р. він звучить таким чином:

–підвищення ефективності технічного та наукового співробітництва вищих навчальних закладів, зокрема й у галузі суспільних наук [1, 70].

Із 1991 р. утвердилася практика уточнення договірними сторонами протягом 1-2 місяців з моменту укладення чергової угоди про співробітництво (або від початку року) робочої програми її виконання на поточний рік. Це теж є беззаперечним здобутком розпочатої реформації українського суспільства.

Проте не обійшлося і без певних втрат. Про них, зокрема, свідчить відсутність у нових партнерських домовленостях таких раніше невід’ємних додатків: 1) список науково-дослідних праць, які розробляються спільно вузами України і Польщі; 2) список учбових закладів України, де вивчають польську мову, й учбових закладів Польщі з українською мовою навчання; 3) список співпрацюючих учбових закладів, бібліотек, музеїв, будинків культури [5, 3-6]. Вірогідно, це відбулося з причини тимчасового зміщення акцентів співпраці на політичні й економічні проблеми.

Таким чином, “романтичний” період (1 грудня 1991 р. – початок січня 1993 р.) виявився часом становлення основ культурної дипломатії нашої держави, засадничими принципами якої стали гуманізм, відкритість, дотримання норм міжнародного права і загальнолюдських цінностей. У даному випадку безпосередній вираз цього процесу – оновлення договірно-правової бази українсько-польських відносин у гуманітарній сфері.

У “прагматичний” період (січень 1993 р. – кінець 1995 р.) на перший план у цій галузі двосторонніх взаємин виходить розв’язання проблем національних меншин. На офіційному рівні це затверджується утворенням у травні 1993 р. уже названого раніше Консультаційного Комітету Президентів України та Республіки Польща, що від початку мав у своєму складі відповідну комісію [3, 18].

На її засіданні, що проходило 15-16 листопада 1993 р. у Києві, було проаналізовано ситуацію у сфері української та польської державної політики щодо етнічних меншин. Учасники форуму підкреслили важливість розв’язання проблем міжнаціональних відносин для творення відкритого суспільства. Вони погодилися з необхідністю задоволення потреб поляків України та українців Польщі, у тому числі й шляхом прийняття відповідних законодавчих актів.

Із таких позицій обговорювалися питання національного шкільництва, підготовки та переквалі¬фікації кадрів, роботи національно-культурних товариств і перспектив їх розвитку, охорони пам’яток історії та культури національних меншин як складової частини загальнодержавного культурного комплексу, етнікосів у церковному житті України і Польщі, перспективи двостороннього співробіт¬ництва щодо забезпечення запитів національних меншин в обох країнах.

Було прийнято рішення про відкриття українського культурно-інформаційного центру у Варшаві та польського – у Києві [6]. На жаль, це питання для нашої сторони залишається відкритим дотепер: утворено тільки Польський Інститут у Києві. Залишаються на порядку денному й інші проблеми національних груп, про нагальність яких Консультаційний Комітет заявив у 1993 р.

Із 1996 р. (початок етапу “стратегічного партнерства” ) особливої актуальності набуває та частина українсько-польських відносин, що пов’язана з поверненням та реституцією культурних цінностей. Відповідно до Угоди між Урядом України й Урядом Республіки Польща про співробітництво у справі збереження та повернення втрачених і незаконно переміщених під час Другої світової війни цінностей (червень 1996 р.) 14-15 травня 1997 р. у Львові відбулося перше засідання Міжурядової українсько-польської комісії.Українська сторона на засіданні, якому передував тривалий переговорний процес, була представлена 12 особами з числа відомих учених та державних діячів. Поляки делегували 10 осіб. Співголовами стали професор О.Федорук – голова Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей, голова української частини комісії та професор Т.Поляк – Уповноважений Уряду Республіки Польща з питань польської культурної спадщини за кордоном, голова польської частини комісії [11, 59].