Вклад німецьких колоністів у розвиток сільської промисловості Волинської губернії

У переважній більшості фабрики Великої Вовнянки виготовляли просте грубе сукно, яке збувалося на місцевих ринках або ж перекупникам. Шерсть для роботи скуплялась у місцевих селян та поміщиків, які розводили овець. Потужність фабрик була різною. Так, фабрики Ф.Бюргера та Ю.Рейна у 1892 р. виготовили, відповідно, 2500 і 2400 аршинів сукна вартістю 1300 та 2200 руб., а на фабриці купця К.Брокера – 9000 аршинів сукна вартістю 4500 руб. Найнижчі обсяги випуску продукції були на селянських фабриках Г.Ланге, І.Ренна та Г.Вутке: відповідно – 100, 200 і 300 аршинів вартістю 50, 100 та 150 руб. [7, 52-54].

На всіх цих фабриках був кінний привід, працювали наймані робітники з числа німців і місцевих жителів навколишніх сіл. У кінці 80-х років фабричний інспектор Київського фабричного округу у своєму дорожньому журналі зробив короткий опис технічного стану та залишив деякі інші дані про ці фабрики. Наприклад, на фабриці Густава Штейнгауера працювало 8 найманих робітників, з них двоє підлітків (один при чесальних машинах, а другий поганяв коней для приведення в рух машини) і шестеро дорослих (4 ткачі, 1 прядильниця і ще одна жінка готувала пряжу). Оплата праці у прядильниці складала 100 руб. на рік плюс квартира і харчі. Підлітки теж квартирували і харчувалися за рахунок власника й отримували: 23 руб. – погонич коней і 30 руб. на рік той, хто працював біля чесальних машин. Жінка, яка готувала пряжу, працювала на подібних умовах, лише оплата складала 25 руб. на рік, а ткачі без квартири і без харчування отримували від 3 до 3,5 руб. на тиждень. Спали робітники в тому ж приміщенні, де стояли чесальні машини і ткацькі верстати. Тут же готувалась і вживалась їжа. Навкруги було тісно, брудно, важке повітря [13, 101].

Замітки інспектора засвідчують, що підприємства були технічно відсталі, умови праці і проживання на них – дуже важкі, а заробітна плата – невисока. Та й великих прибутків власникам вони не приносили.

Крім вищезгаданих фабрик у Великій Вовнянці, були ще німецькі суконні підприємства в містечках Рожище і Славута [7, 30, 53]. Кілька невеликих суконних фабрик мали німці і в деяких інших повітах губернії, але вони мало чим відрізнялися від описаних вище і за потужністю, і за обладнанням, і за умовами праці. Проте суконне виробництво на Волині у XIX ст. небезпідставно можна вважати явищем німецького походження.Вище ми вже акцентували увагу на технічну спрямованість діяльності окремих волинських німців, тому не викликає здивування їх участь в організації металообробного та машинобудівного виробництва в губернії. Правда, воно було сконцентроване переважно в містах, але подекуди і в сільській місцевості були невеличкі підприємства, де німці займалися ремонтом сільськогосподар¬ських знарядь і машин, виготовленням і заміною зношених частин, ливарною справою, облашту¬ванням складів землеробських машин. Таке виробництво було в містечку Полонному Новоград-Волинського повіту. Воно мало річний прибуток близько 10 тис. руб. і 12 робітників [6, 1006, 1012]. Фірма “Генріх Ланц” із Кангейма влаштувала склад землеробських машин у с. Фрідріхівка, на якому теж були задіяні німці [12, 1].

Помітною була участь німців і в галузях, пов’язаних з виробництвом та переробкою продуктів харчування і напоїв. Влада інколи їм у цьому не хотіла сприяти. Так, у 1889 р. прусський підданий Ф.Протцер скаржився на те, що відповідні органи не видають йому дозволу на будівництво винокурного заводу в своєму маєтку в с. Голешові Луцького повіту [9, 1-59]. Наступного 1890 р. він завод усе-таки спорудив і на ньому виготовлялося 85 тис. відер спирту на рік [6, 484]. Будівництвом винокурень у містечку Новогрудок Овруцького повіту займався німець Г.Гербер [11, 1-30]. Досить потужний завод такого профілю існував з 1867 р. у с. Великий Житань Ровенського повіту, що належав Вільгельму Рау. Протягом 1891-1892 рр. тут було перероблено 44 тис. пудів картоплі та 5 тис. пудів зеленого солоду. На паливо витрачено 115 куб. сажнів дров. Викурено 800 тис. градусів безводного спирту, який збувався на місці. Валова вартість його становила майже 90 тис. рублів. Крім цього, відходами виробництва (брагою) відкормлювалася худоба власника, а надлишки продавалися [7, 85]. Швидкий збут продукції і постійний попит на неї, досить непогані прибутки й достатня кількість сировини обумовлювали існування подібних заводів у руках у німців і в деяких інших регіонах губернії.

Саме з німцями-колоністами пов’язують на Волині початок промислового пивоваріння, де першість згодом захопили чеські колоністи. Щодо якості пива, виготовленого на примітивних пивоварнях, то, як відзначав Л.В.Яроцький, воно було “плохого качества, но одобряется волынскими немцами и чехами; от них оно начинает входить в употребление между местными малороссами. Нужно полагать, что пивоварение будет прогрессировать с развитием благосостояния колонистов” [15, 37-38]. Він був правий. Пивоварне виробництво на Волині розширювалось, і німці брали в цьому процесі помітну участь. У 1884 р. міщанин Г.Кельнер відкрив у містечку Кульчини Старо-Костянтинівського повіту пивоварний завод, на якому випускалося баварське пиво “бек-бір”. Тут працювало 20 робітників, а випуск продукції становив 44 тис. відер на рік з річним прибутком 28 тис. руб. [6, 588]. Досить великий пивоварний завод “Волинь” міщанина Альбрехта був відкритий у 1903 р. у с. Крошня поблизу Житомира. На ньому працювало 56 робітників, потужність обладнання становила 12 кінських сил. Варили тут чеське пиво кількістю 146 тис. відер на рік, що давало 115 тис. рублів доходу [6, 588]. Такі великі обсяги виробництва пояснювалися непоганою якістю продукції та постійним попитом на неї в губернському центрі. Дещо менша пивоварня була в А.Вебера у с. Високе Житомирського повіту, спільна (разом з Шильцем) – у містечку Горошки того ж повіту та в інших місцевостях Волині [6, 588]. Окремі заводи німців продовжували працювати в сільській місцевості аж до початку Першої світової війни, випускаючи міцніше, ніж в Австрії чи Німеччині, пиво, що обумовлювалося попитом і звичками місцевого населення.Але найширше була представлена участь волинських німців у борошномельній промисловості. Вони ще з першої половини XIX ст. займалися будівництвом водяних та вітряних млинів на Волині. Згодом німці не лише споруджували млини, але й ставали власниками, орендували і працювали в багатьох млинах губернії. Наприклад, кілька власних млинів мали землевласники Арндти у Житомирському повіті, в с. Борсуки Кременецького повіту власником водяного млина був Л.Шраг, у с. Козин – В.Рау. Парові млини, які відзначалися високою продуктивністю, мали Л.Ліпке в урочищі Болдін Ровенського повіту, Г.Гаак у кол. Крем’янка Житомирського повіту та багато інших [6, 672-676]. У с. Переспа Луцького повіту був особливо великий паровий млин, що належав товариству прусських підданих “Тон і Фреймарк”. Збудований у 1874 р., він мав 6 постав, три з яких виготовляли крупу. За добу тут намелювали 60 четвертей продукції [2, 303]. Волиняни часто користувалися послугами німців-мельників, відзначаючи високу якість борошна, змеленого в їхніх млинах. Селянські общини місцевих жителів нерідко наймали німців для будівництва млинів у своїх селах або ж пропонувати їм працювати в них і тут же поселятися разом з родинами. Тому нічого дивного не було в тому, що в багатьох українських селах Волині на початку ХХ ст. можна було зустріти лише одну німецьку сім’ю, глава якої був власником млина або ж працював мельником.