Східні слов'яни в давнину. Культура. Світогляд

Крім арабів, торгівля охоплювала Індію, а далі — Китай.

Волзький шлях проходив поза українською територією, але великі притоки

Дніпра — Десна, Сейм, Сула, Ворскла, Псьолта інші— зв'язували Дніпро з Сіверським Дінцем, Доном, Волгою, Каспійським .морем. Де волоком, де по річках, арабські купці потрапляли в басейн Дніпра, і свідками інтенсивної торгівлі з арабами залишалися великі скарби диргемів. На острові ґотлянді знайдено 67 000 дир-гемів, в Києві — кілька знахідок по 2-3 тисячі диргемів у кожній, у Могилеві в одній знахідці — 1300 диргемів, у с. Копіївці Вінницької области — 500 диргемів і ін. Крім арабських монет, знайдено західньоевропейські: французькі, німецькі, англійські та інші. Арабські письменники багато оповідали про слов'ян (українців), про торгівлю з ними. Вони писали, що українські купці приходили й до Багдаду, Закавказзя, навіть до Олександрії. Арабськийписьменник кінця УШ ст. Мохаммед бен Істак писав, що ці товари спрямовували до Тегерану.

Крім «великого шляху з варяг у греки» існували інші: Двінський — від Ризької затоки Західньою Двіною на Дніпро, Німана Прип'яттю на Дніпро. В Гродні був значний осевід якого збереглися могильники, рештки княжого палацу. Одночасно з «шляхами з варягів у греки» існував шлях, який )етинав Україну з сходу на захід. Він ішов з Каспійського моря ягою, волоком на Дін. Сіверським Дінцем, волоком до приток Дніпро — Сейму, Десни, або через Псьол, Ворсклу. Перетинаючи Дніпро, Ійін вів на захід Прип'яттю або суходолом на Краків, Прагу. Цим шляхом везли на захід східні товари, а з заходу — зброю, металевий посуд, полотно.

Так через Україну проходили дві магістралі, що сполучали північ з півднем, захід — із сходом, арабів та Візантію — із Скандинавією, Індію та Китай — з імперією Карла Великого. Короля українських племен не була пасивною в цьому торговельному вирі. Вони не обмежувалися транзитною торгівлею, а вносили насамперед — хутра, на які був однаковий попит і в Арабському халіфаті, і у Візантії, і в Західній Евроггі. Вони експортували мед та віск, на які був теж великий попит, бо мед ішов на жякі солодощі та питво, а віск — на освітлення церков та житла багатих людей. Поставляли вони й «челядь» — рабів.

Релігійне життя українських племен було дуже складне. Перед запровадженням християнства кожне плем'я шанувало своїх богів і мало власні культи, але з процесом творення держави відбувається об'єднання цих богів. Головні були: Дажбог, бог сонця, Велес — бог худоби, Сварог, Хоре, Стрибог, Мокоша, Смарагд та інші. Згодом, коли наприкінці Х ст. Володимир прагнув об'єднати всі українські племена, він встановив спільний для всіх культ Деруна.

З християнізацією України зникли відомості про головних богів поганського

пантеону і залишилися тільки натяки на існування певних місць, де відбувалися ритуальні дії. Очевидно, були «капища» — на це вказують споруди з каменю біля княжого двору в Києві. С. Я. Грабовський пише, що було знайдено в Києві рештки великого храму, неподалік від Десятинної церкви. Він згадує і «культовий будинок» в Білгороді.

Наприкінці Х ст., за відомостями, мало місце нищення «капищ». Збереглися де-не-де статуї богів. Статую Святовида, чи Світовида знайдено в р. Збручі. Вона мала обличчя під однією шапкою. На нижчому ярусі були барельєфи жінок у хороводі та чоловіків у молитовних позах. Знайдено статую в с. Липиці біля Рогатина, з 4 головами. У релігійних віруваннях українців існували дві течії: обожнення природи в ріаних формах та культ роду. Для українця вся природа була населена масою різних божеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки та іішіі живуть,мовляв, у річках, болотах, у лісах і мовкуть приймати образ тварин. Рослини уявляли як живі істоти. У зв'язку з таким погаидом на природу існували різноманітні обряди, свята, пов'язані зі змінами весни, літа, осени, зими. Вони перейшли й до християнських свят у формі різних обрядів: коляди, щедрування, «маелениця», весяянки, гагілки, Купала тощо. У цих ємних відбивається втаровинний хліборобський та скотарський побут. Другу групу становить культ роду. Цей культ заповнював усе життя. На козковому відчувалася присутність предків, «дідів», зокрема під час народин, весілля, смерти. Існувала віра в життя після смерти. Мерців палили або погребали, з ними покладали їжу, зброю. У заможних убивали коня, жінку чи невільницю. Насипали горбки,

іноді дуже високі — кургани. За рік улаштовували тризну на могилі з великою учтою.Прийняття християнства не знищило поганських обрядів, навпаки — багато з них перейшло до християнства, зберігши свою внутрішню суть, хоч вони були й пристосовані до християнських свят. Старі поганські уявлення збереглися в масі пісень обрядових, сезонових, пов'язаних з різними видами праці.