ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ
Блискавична війна між нащадками Святослава трагічно закінчилася для молодшого з них. Знову надамо слово Несторові: «І в битві переміг Ярополк Олега; Олег же зі своїми воїнами побіг до міста, яке зветься Овруч. А через рів до міської брами було перекинуто міст, і люди, з'юрмившись на ньому, зіштовхували один одного вниз. І зіпхнули Олега з мосту в рів, де той і загинув.
Підбадьорений своїм братовбивчим «успіхом», а, швидше, підмовлений Свенельдом, Ярополк вирішив розправитися і з Володимиром. «Повість времеиних літ» драматично відгукнулася на події, що набирали сили: «Коли Володимир у Новгороді почув, що Ярополк забив Олега, то наполохався і втік за море (Балтійське. — Авт.). І володів Ярополк одноосібно Руською землею». Як бачимо, Ярополк прагнув до єдиновладдя на Русі.
Нестор поверхово оцінив душевний стан Володимира, коли молодий князь почув про загибель брата. Володимир зовсім не злякався, він узагалі нікого й нічого не боявся, що доводиться його життям у наступні роки. Князь тверезо оцінив становище й зрозумів, що з купкою дружинників йому не встояти проти війська Ярополка, до якого, певно, залучили ще й вцілілих дружинників Олега. Тому Володимир подався до Скандінавії набирати найманців до війська. Адже незабаром потому юний князь повернувся до Новгорода, викинув звідти посадника, якого встиг призначити Ярополк, і звелів тому передати своєму панові: «Володимир іде на тебе, готуйся з ним битися!»
Війна між Ярополком і Володимиром була швидкоплинною, але сповненою численних драматичних подій. Спочатку Володимир захопив Полоцьк і одружився з тамтешньою княжною Рогнедою, забезпечивши таким чином собі допомогу Полоцького князівства, тоді ще не залежного від Києва. Далі він рішуче пішов проти Ярополка. І тут з'ясувалося, що за державними здібностями, мужністю й силою характеру Ярополк дуже поступається братові. Він робить помилки одну за одною.
Насамперед, Ярополк не наважився дати битву Володимирові біля валів Києва, а зачинився у стольному граді Русі, втративши воєнну ініціативу. Укріплення Києва того часу були наймогутнішими на Русі, в місті засіла сильна залога, ще й князівська дружина; мабуть, вистачало й харчів на довге сидіння в облозі. Та Ярополк занепав духом, занервував і чомусь вибіг з Києва й перебрався до невеликої фортеці Родні, що стояла в гирлі річки Росі. Нестор незворушно оповідає про останній акт тієї трагедії — братовбивчої війни між синами Святослава: «А Володимир увійшов до Києва й обложив Ярополка у Родні. І був у Родні жорстокий голод. Так що ходить (у народі. — Авт.) приповідка й до наших днів: «Біда, мов у Родні».
Незабаром потому Ярополк загинув від руки двох варягів, що служили Володимирові. Нестор неохоче розповів про смерть Ярополка: все ж таки то був лихий вчинок майбутнього хрестителя. Русі, якого літописець всіляко прославить. Володимир був не кращим і не гіршим за інших володарів середньовіччя, котрі, не вагаючись, прокладала собі шлях до трону через трупи братів і батьків.
Зате Нестор коротко й урочисто описує в'їзд свого героя до «матері міст руських»: «І став Володимир княжити в Києві одноосібно». З того часу історики виводять початки відносно єдиної ранньофеодальної монархії на Русі.
Новий київський властитель продовжив політику попередників щодо збирання східнослов'янських земель навколо Києва. Він послідовно поставив під владу державного центру великі союзи племен, що залишались ще незалежними: хорватів і дулібів, вятичів і радимичів. Мабуть, була зміцнена влада князя та його урядовців у недавно підкорених землях древлян і уличів. І все ж таки не ці, традиційні загалом, державні заходи вирізняють Володимира серед інших руських князів Х ст., високо піднімаючи його над ними. Він був видатним реформатором, будівником держави. Саме в роки його князювання завершується в загальних рисах формування давньоруської державності. Щоправда, літописці мало пишуть про цей бік діяльності Володимира, й історикам доводиться реконструювати ті чи інші державотворчі дії князя, виходячи з скупих і розрізнених згадок джерел.Нестор та інші літописці, попри всю освіченість і вченість, були все ж таки людьми свого часу, оспівуючи ідеального володаря. А таким ідеалом навіть на початку XII ст. залишався князь-дружинник на кшталт великого Святослава. Хоча дружинні часи давно вже спливли, «Повість временних літ» зображує Володимира зразковим дружинним князем, мало дбаючи про те, аби той образ відповідав дійсній його постаті.
Джерела постійно й настирливо підкреслюють, що Володимир цінував, беціг і пестив своїх дружинників. З цією метою київський літописець наводить явно легендарне оповідання такого змісту. Якось дружинники почали ремствувати, будучи невдоволені своїм князем: «Горе головам нашим: дав він нам їсти дерев'яними ложками, а не срібними». Почувши про це, Володимир звелів викувати срібні ложки, мовивши так: «Сріблом і золотом не знайду собі дружини, а з дружиною добуду і срібло, і золото, як мій дід і батько мій з дружиною дошукались золота й срібла».