ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ

За турецькими відомостями, весною 1560 року Дмитро Вишневецький прибув із поннзов'я Дону, щоб підготуватися до нового виступу проти кримського хана й володінь Оттоманської імперії, що мав стати одним із найвизначніших у його житті. Можливо, в цей час Вишневецький діяв не стільки на руку цареві, скільки в своїх особистих інтересах, та і його війська складалися нині не з московських стрільців, а переважно з донських і українських козаків та з черкесів, до яких прилучилися численні авантюристи — поляки, литовці, навіть ногайці й татари.

У березні й квітні 1560 року Осяйна Порта із трьох різних джерел мала попередження про цей задуманий великий наступ.

Перші відомості, передані воєводою Молдавії, стосувалися скупчення «злодіїв» на кордонах Московії (вислів «злодії» з цілковитою очевидністю тут стосується запорожців). За якийсь час каді Азова повідомляв султанському дивану, що ногайці, прийшовши із волзьких степів, стояли в районі Нижнього Дону, коли туди прибув авангард у кількості 3 тисяч «руських козаків», котрі склали основні сили армії, що налічувала 80 тисяч чоловік (цифра, напевне, занадто перебільшена), які містилися десь між долиною Аксу (Південний Буг) та річкою Озю. Каді вважав, що вороже військо мало намір захопити Крим і перебувало під командуванням «Дмит-рашки».

Водночас те ж саме повідомляв Осяйній Порті й Синан (Sinan), бей Кафи, який на підставі свідчень, надісланих ногайцями, писав, що північніше Азова зосереджена російська армія та військо «Дмитрашки», яке нараховує майже 70 тисяч. Нарешті, хан Девлет-Прей (Devlet-Giray) сповіщав султанові про підготовку ворогів, серед яких він згадував росіян, черкесів і ногайців. їм, зазначає автор, допомагали й татарські «зрадники».

Без сумніву, ці відомості про Вишневецького не відповідали дійсності, а оцінка сил ворога була вкрай перебільшена. Ймовірно, оттоманські власті в Кафі та Азові так, як і кримський хан, не мали ще доволі ефективної інформаційної служби. Але завдяки добре налагодженому справозданню Оттоманської імперії можна простежити майже день за днем мобілізацію потужної військової машини для відсічі загрози з північного боку. Розмах цієї мобілізації промовисто засвідчує серйозність небезпеки.

Передовсім було приведено до стану бойової готовності турецькі збройні сили на місцях. Із Стамбула до Азова вирушила ескадра з 7 військових кораблів: у фортецю, чию фортифікацію було хутко відновлено, прибув загін яничарів для підсилення гарнізонів, а також підвезені їстівні припаси. Нарешті, в травні 1560 року султанський диван призначив Синана-пашу, бея Силістріі", воєначальником над оттоманськими арміями, які мали захищати Азов і Крим од «Дмитрашки». До складу цього війська, крім солдатів, завербованих на місці, в бейлику (beylik) Силістрії, належали призвані в армію сипахи (sipahis) й добровольці з інших восьми бейликів, до яких повинні влитися загони на чолі з воєводами Молдавії та Валахії, а також армія кримського хана. Султанський диван просив Девлет-Гірея мати напоготові свої збройні сили, щоб підтримувати бея Силістрії, а задля забезпечення пониззя Дністра йому передали підрозділ артилерії.Військові приготування імперії, ймовірно, не відповідали справді існуючій небезпеці з боку Дмитра Вишневецького, по суті доволі незначній; проте мобілізація оттоманських військ сама собою могла безумовно змінити політичну ситуацію в районі. Польський король поква-пився принести данину кримському ханові і знову повторив свою обіцянку: не дозволяти своїм підлеглим (тут— городовим козакам) робити наскоки на оттоманські й татарські володіння. Між тим, зосередження оттоманських збройних сил було спрямоване не стільки проти союзної Польщі, як проти Москви, що стояла за спиною Вишневецького. На початку травня 1560 року Девлет-Гірей писав султанському дивану, що внаслідок дуже лютої зими, а слідом за нею посушливої весни в Росії виник голод, який послабив її спромогу чинити опір і напад. Час вдався йому якраз слушним для того, щоб здійснити великий похід на Московію; він наполегливо добивається дозволу на це й просить диван надіслати йому підкріплення у вигляді артилерії та загону яничар. Хан також повідомляє Оттоманській Порті про наскоки козаків «Дмитрашки», які спускаються за течією Дону, але кількість ворожих військ, зазначених тут, більше відповідала величині здорового глузду — за авангардом у 400 воїнів називалися головні сили армії, що налічували 5 тисяч чоловік.

Прохання кримського хана про участь Туреччини у військовій кампанії було відкинуте. Покликаючись на протяжність відстаней, які мало подолати оттоманське військо та продовольчі валки, а також на труднощі, пов'язані із озброєнням потрібної кількості кораблів, диван вважав несвоєчасним розпочинати військові дії такого розмаху проти Росії й надав ханові право вирушати в похід із власними силами. Але справжня причина відмови Порти від участі в такому виступі проти Росії полягала, напевне, в іншому — в тому, що до Кафи прибули московські гінці, які, за свідченням тексту листа бея до султанської ради, хотіли попередити оттоманську владу про заміри «Дмитрашки» здійснити напад на Азов. Тим же московський уряд прагнув виказати перед могутнім південним сусідом свою добру волю. Цар, отже, відмовлявся від «Дмитрашки», за якого «не бажав відповідати».

То чи не міститься тут справжня причина розриву між Вишневецьким та Іваном Лютим, а саме—відмова царя підтримати литовського князя перед лицем небезпеки серйозного конфлікту із грізною оттоманською державою.